Пампушка = Boule de Suif

Нацiональна гвардiя, що вже два мiсяцi провадила обережну розвiдку по сусiднiх лiсах, не раз пiдстрелюючи власних вартових i готуючись до бою, ледве якесь там кроленятко зашамотить у кущах, повернулася до своiх домiвок; ii зброя, мундири, все убивче знаряддя, яким вона залякувала недавно верстовi стовпи битих шляхiв за три милi довкола, раптом десь зникло.

Нарештi, останнi французькi солдати тiльки що перейшли Сену, прямуючи до Понт-Одемера через Сен-Север та Бург-Ашар; а позаду всiх iшов пiшки при двох ординарцях генерал, вiн геть занепав духом, не знав, що вдiяти з оцими розрiзненими купками людей, сам стерявшись у великому розгромi народу, звиклого до перемоги, але ж ущент побитого, невважаючи на його легендарну хоробрiсть.

І от мiсто опанувала глибока тиша, жахливе та мовчазне чекання. Багато пузатих буржуа, котрi у своiй комерцii зовсiм збабилися, з сумом чекали переможцiв i тремтiли вiд ляку, як би тi часом не залiчили до зброi iхнi шпичаки та iхнi великi кухоннi ножi.

Життя, здавалося, завмерло; крамницi були зачиненi, вулиця занiмiла. Лише iнодi вздовж стiни скрадався обиватель, наляканий цiею тишею.

Чекання було нудне, хотiлося, щоб ворог прийшов скорiше.

Другого дня пiсля вiдходу французького вiйська, опiвднi, кiлька уланiв, що хтозна-звiдки взялися, промчали мiстом. Потiм, трохи пiзнiш, темна лава спустилася узбiччям Сент-Катрiн, а двi iншi хвилi з’явилися на шляхах до Дарнеталя й Буагiйома.

Авангарди цих трьох частин зiйшлися одночасно на майданi коло ратушi; а всiма сумiжними вулицями все надходило нiмецьке вiйсько, розгортаючи своi батальйони, аж брукiвка гула пiд iхньоi твердою солдатською ступою.

Слова команди, вигукнутi незвичним горловим голосом, лунали вздовж домiв, що, здавалося, завмерли й спорожнiли, а проте крiзь зачиненi вiконницi чиiсь очi тайкома придивлялись до переможцiв, людей, що за «правом вiйни» стали господарями мiста, статкiв та життя.

Мешканцi, сидячи у своiх темних кiмнатах, почували той жах, що його викликають якiсь стихiйнi нещастя, тi великi убiйчi земнi катастрофи, проти яких безсилi всякi мудрощi i всяка потуга. Отаке точнiсiнько почуття з’являеться щоразу, коли встановлений порядок порушено, коли безпечностi бiльш немае, коли все те, що захищали закони людськi або закони природи, стае в залежнiсть од несвiдомоi й лютоi сили.