Пампушка = Boule de Suif

Землетрус, що хоронить люднiсть пiд руiнами будинкiв; рiчка, що, вийшовши з берегiв, несе топленикiв-селян разом iз тушами бикiв та видертими кроквами з дахiв, чи славетна армiя, що вбивае тих, хто захищаеться, а решту полонить, що грабуе iменем шаблi та славить бога гарматною стрiляниною, – це все тi страшнi кари, що розбивають всяку вiру у вiчну справедливiсть i в прищеплене нам iз дитинства уповання на благiсть небес та на людський розум.

До кожних дверей стукали i заходили в домiвки невеличкi загони. Це була окупацiя.

Для переможених постав новий обов’язок – бути привiтними до переможцiв.

Збiг якийсь час, коли минув перший острах i запанував спокiй. У багатьох родинах прусського офiцера запрошували до столу. Інодi то був добре вихований чоловiк, вiн з чемностi вболiвав над Францiею, говорив, з якою нехiттю брав участь у цiй вiйнi. Нiмцевi були вдячнi за такi почуття; до того ж не сьогоднi-завтра мiг знадобитися його захист. Догоджаючи йому, можна сподiватись, що тобi дадуть на постiй менше солдатiв.

Та й навiщо кривдити чоловiка, вiд якого цiлком залежиш? То була б нерозважливiсть, а не хоробрiсть. А руанськi буржуа довго не страждають нерозважливiстю, як i в тi часи, коли героiчною обороною вславилось iхне мiсто. Нарештi, мовляв (незаперечний доказ, пiдказаний французькою делiкатнiстю), у себе в хатi можна бути цiлком чемним з чужоземним солдатом, аби лиш прилюдно не показувати своеi фамiльярностi з ним. На вулицi вони не зналися, зате в хатi охоче розмовляли, i нiмець щовечора все довше засиджувався й грiвся бiля спiльного вогнища.

Мiсто помалу набирало свого нормального вигляду. Французи все ще не виходили з дому, але вулицi роiлися прусськими солдатами. Проте офiцери блакитних гусарiв, що чванливо волочили по брукiвцi своi величезнi знаряддя смертi, здавалося, зневажали простих городян не набагато бiльше, нiж офiцери французьких стрiльцiв, що пили в цих самих кав’ярнях минулого року.

Тим часом у повiтрi чулося щось невловимо гостре та невiдоме, ворожа й нестерпуча атмосфера, нiби розлитий навколо запах – запах навали.

Вiн сповнював оселi та публiчнi мiсця, надавав якогось присмаку iжi й будив таке враження, нiби ви мандруете в далекiй сторонi, серед варварських i диких племен.

Переможцi вимагали грошей, силу грошей. Мешканцям доводилось усе платити, а втiм, вони були багатi. Але ж що заможнiший нормандський купець, то бiльше вiн страждае з усякоi жертви, коли бачить, що якась частка його майна переходить до чужих рук.