Шляхом бурхливим

Що далi було – не пам’ятав Дорошiв батько. Коли вiн розплющив очi, то побачив, що коло нього стоiть молодий запорожець, майже хлопець, а поруч нього, звалившись з коня, лежить у калюжi крови татарин. А коли Наливайко пiдвiвся й оглянувся навкруги, то побачив, що ватага запорожцiв добивала поранених татар i в’язала руки здоровим.

– Хто ж ти такий i за кого менi Бога молити, що не дав посиротити дiточок маленьких? – спитав Наливайко.

А запорожець засмiявся, та й каже:

– Ну, заспiвав Лазаря. Великий з тебе молельник, – та й повернувся й свиснув свого коня.

Потiм вже дiзнався Наливайко, що звали того запорожця Павло Глек.

Ось що згадав Дорошiв батько, задумливо глянувши в вiчi своему синовi.

– Стривай, хлопче! – сказав вiн Дорошевi. – Цю людину не можна вiддати на поталу воеводi. Бiжи на пасiку до Журавля та по-переди запорожця. Хай заховаеться поки, а потiм ми сховаемо його на винницi.

IV. НА ДОРОЗІ

Бандурист з поводатирем. – Валка поселенцiв осадчого Старочудного.

– Пiсня. – Дорога на Хорошiв. – Погоня. – «Добре пiдвiз москаля!»

Надвечiр з пасiки Журавля вийшов старий слiпий бандурист. Видно було, що вiн колись був високою, дужою людиною, але тепер вже трохи зiгнувся i важко спирався на плече босоногого хлопця повода-тиря у великому брилi, насунутому хлопцевi аж на очi. Бандурист iшов, пiдвiвши голову i невидющими очима дивився перед себе.

Коли вони пiдiйшли до Белгородськоi криницi, коло неi стояло чоловiка десять озброених москалiв i розпитували щось у молодиць, що брали з криницi воду.

Слiпий з поводатирем не пiднялися в старий город, що своiми дерев’яними стiнами висився праворуч над ними, а пiшли берегом рiчки, обiйшли город i зайшли у новий острiг стiни, що його три роки тому збудував воевода, Сухотiн. Серед вулиць i по дворах стояли вози з майном, плугами, боронами й домовим скарбом. Це була валка поселян з осадчим Старочудним, про якого приказний дяк казав воеводi.

Сонце вже сiло i над городом стояла тепла лiтня сутiнь.

Вогники багаттiв блимали помiж возами поселян; молодицi та дiвчата зустрiчали худобу, що поверталася з пашi додому; повiтря було повне диму й запаху страви. Собаки поселян кидалися на перехожих, гризлися й мiряли своi сили з мiсцевими псами. Блiдий мiсяць вже стояв над городом.

Бандурист та хлопець швидко йшли помiж возами, поспiшаючи, поки не зачинилися ворота острогу. Потiм перейшли греблю i вийшли на дорогу, що вела на Хорошiв.