Шляхом бурхливим

Вiн на власному досвiдi, живучи на Правобережнiй Украiнi, упевнився в тому, що пiсля повстання i смерти Хмельницького, гетьмани тiльки сперечалися за булаву, йшли вiйною один на одного, а вiйсько iхне грабувало нарiд, руйнувало мiста й села. Нарiд, зубоживши, подавався шукати кращоi долi на Московщину й заселяв Дике Поле на кордонi Московськоi держави.

І тут не всiм був мед: треба було i про свiй хлiб дбати, i одбива-тися вiд татарських загонiв, i нести важку сторожову службу. Але тут, проте, було спокiйнiше, нiж на Правобережнiй Украiнi, а поява запорожцiв, як думав Дорошiв батько, загрожувала цьому спокоевi.

– Де ж ти бачив запорожця? – глянувши в очi хлопцевi, спитав вiн.

– На пасiцi, у Журавля. А Журавлеву пасiку пограбували москалi.

Батько здивовано подивився на Дороша: от тобi й спокiй!

– Як пограбували? Коли?

– Сьогоднi. Але запорожець добре наклав москалям!

Хлопець розповiв батьковi про бiйку боярських дiтей з запорожцем i про iхнi балачки у садку, коло шинку.

– А запорожець знае вас, – додав Дорош, – вiн каже, що колись вас, тату, вiд татарського аркану визволив.

– Стривай, стривай… – задумливо сказав батько.

Наче хто пiдняв перед ним завiсу, що ховала за собою його минуле: шляхом, що колись, ще за першого харкiвського воеводи Селiфонтова, пробили харкiвськi козаки до Торського солоного городка, iде чумацька валка з сiллю. Вози риплять, курява хмарою в’еться з-пiд колiс. На передньому возi стирчить дрючок, а на дрючку б’еться й телiпаеться пучок сивоi тирси.

Ой покинь батька, покинь мати, покинь всю худобу,

Іди з нами, козаками, на Вкраiну, на слободу… —

заводить Пашко Олiйниченко, що йде попереду.

На Вкраiнi всього много i пашi, i браги… —

пiдхоплюють заднi:

Не стоять там вражi ляхи, козацькii враги.

На Вкраiнi суха риба iз шапраном,

Будеш жити з козаком, як iз паном.

А у Польщi суха риба iз водою,

Будеш жити з вражим ляхом, як з бiдою…

І раптом усе змiнилося: з гиком вилетiв з балки татарський загiн. Олiйниченко з розрубаною головою повалився на шлях; сусiд Омель-ко, що йшов поруч нього, полiг вiд стрiли, що вп’ялася йому в груди, а вiн, Наливайко, ухопив рушницю з воза i хотiв випалити у татарина, що летiв конем просто на нього. Але раптом щось збило його з нiг i потягло по землi.