Шляхом бурхливим

Прийду трохи згодом, а ви, дiду, ослобонiть швидше пляшку, а то буде менi, коли дiзнаються, що принiс вам горiлки.

– Хорошо, хорошо.

– Глядiть, дiду, за годину я вже прийду по пляшку!

– Хорошо, хорошо, – бубонiв Микита, прикладаючись до пляшки.

Коли Дорош повернувся до шинку, москалi вже кiнчали кварту. Козакiв не було. Стрешньов сидiв, пригорнувши до себе московку, а Палажка сидiла на колiнах у Прозорова, обернувшись спиною до дячка. В хатi було душно, димно й жарко. Смердiло тютюном, вогкими чобiтьми й горiлкою.

Дячок зняв з себе каптан, поклав його на лаву, потiм розперезався й поклав на каптан пояс. Дорош здригнувся, коли почув, як забряжчали ключi на дячковiм поясi. Хлопець сiв за бочкою з горiлкою й не зводив очей з дячка. Очi у нього горiли, як у вовка, але нiхто не звертав уваги на маненького хлопця, що забився за бочку.

Дячок був уже зовсiм п’яний. Вiн пiдсунувся ближче до Палаж-ки i обережно поклав iй руку на колiно. Палажка дригнула ногою i скинула руку старого.

Дячок вiдсунувся, глянув скоса на шинкаря, що стояв коло бочки, налив собi чарку горiлки, випив i закусив салом. Потi облизнувшись, як кiт, знову присунувся до баби й поклав iй руку на стан. Палажка, не обертаючись, штовхнула дячка лiктем.

– Геть! – крикнула вона, – чiпляеться старий чорт, як реп’ях! Іди до своеi дячихи!

Дячок зiдхнув i покiрно вiдсунувся вiд баби. Вiн знов налив собi горiлки i сказав:

– Випем, Ваня, за раба Божiя Дiмiтрiя, iже преставiся…

Стрешньов стукнув кулаком по столi так, що затанцювали пляшки й чарки.

– Только подумать, пропал человек iз-за поганого хохла! А? – Вiн дико глянув на дячка i заскрипiв зубами. – Моя б воля – я б его разодрал пополам! Ну, да нiчего: в Белгороде ему на дибе покажут… Ето не то что батогi… будет знать, как людей убiвать!

– Лют ти, Ваня, – сказав дячок, – а, между прочiм, человек хороший. Ну, за упокой души раба божiя Дiмiтрiя…

Стрешньов вилив з пляшки решту горiлки собi в чарку, потiм розмахнувся i збив порожню пляшку зi столу на землю.

Пляшка покотилася по землi. Шинкар пiдняв пляшку i поставив ii в куток.

– Ей, целовальнiк, – крикнув Стрешньов, – вiна!

Шинкар нахилився й став мацати руками коло бочки. Вiн пам’ятав, що поставив пляшку з горiлкою коло бочки, але пляшки не було.

Це не дуже здивувало Дороша, бо шинкар шукав якраз тiеi пляшки, що вкрав хлопець.

– Ей, целовальнiк, вiна! – знову крикнув Стрешньов.