Шляхом бурхливим

Але Микита навiть не ворухнувся. На долiвцi лежала порожня пляшка. Хлопець пiдiйшов до дверей, що вели в комору до в’язнiв, зняв ключi вiд колодок, що висiли коло дверей, пiдiйшов до столу й погасив каганця, потiм постояв трохи серед хати, прислухаючись, чи не прокинувся Микита, але сторож спав, як байбак. Тодi Дорош витяг з-за пазухи ключi вiд дверей, що вiн украв у дячка, а за пазуху поклав ключi вiд колодок, щоб часом не загубити iх у темрявi, i, пiдiйшовши до дверей комори, намацав замок.

Перший i другий ключi не прийшлися до замка i тiльки третiй легко зайшов у замок i зарипiв, коли хлопець повернув його.

Дверi вiдчинилися, i хлопець зайшов у комору.

– Хто там? – спитав запорожець, забряжчавши кайданами. Очевидячки, вiн зовсiм не спав.

– Тихо! – сказав хлопець. – Це я – Дорош!

– Що таке? – пошепки запитав козак, i Дорош почув, як затремтiв йому голос.

– Де замок на колодках?.. Ось ключi, я одiмкну.

Дорош намацав замок колодок i вже легко одiмкнув його: вiн, провiдуючи козака, добре придивився, як це робив Микита.

– А меня? – почувся з кутка голос холопа, – забилi?

– Не забули! – вiдповiв запорожець, – одмикай, хлопче, й москаля!

Коли Дорош ослобонив iх вiд колодок, всi вийшли до кiмнати, де спав Микита. Дорош зачинив дверi у комору на замок i повiсив ключi вiд колодок на гвiздок коло дверей. Холоп пiдiйшов до Микити.

– Прiдавiть его, что лi? Іш храпiт, пяная падаль!..

– Не велика слава задавити п’яного кацапа. Ти пiди задави воеводу або пiддячого.

– Ну, чорт с нiм!.. Теперь куда, мальчiк?

Дорош виглянув з дверей з’iжжоi на площу й прислухався. Тихо було в городi. Темнi стiни й башти ледве сiрiли в темному небi.

– Ідiть за мною! – пошепки сказав Дорош.

Козак та холоп, пiддержуючи кайдани, щоб не бряжчали, пiшли за хлопцем. Вони йшли по травi вздовж стiни, iнодi спиняючись i прислухаючись. Коли вони пiдiйшли до тайницькоi башти, Дорош спинився й сказав: «Тут!»

Дорош добре знав, що заховатися у такому малому городi втiкачам нiде.

Воевода завтра, дiзнавшись, що запорожець та холоп утекли, зачинить ворота, не випустить нiкого з города i обшукае всi хати, садки й городи козакiв. Через це хлопець надумав вивести втiкачiв пiдземним ходом з города. Вiн добре знав хiд, що вiв з тайницькоi башти до рiчки, бо лазив туди, коли на баштi стояв його батько. Вiн тiльки боявся тепер, щоб вартовий не почув i не зняв галасу.

Всi прислухалися, пiдвiвши голови до башти.