Шляхом бурхливим

– Ви самi добре знаете, тату, що я радий. А ви хiба не радi?

– І я радий.

В городi тiльки й балачок було про втечу козака й холопа з в’язницi. З легкоi руки бакаляра чутка про те, що в’язнiв визволила нечиста сила, ширилася помiж городян i коментувалася козаками, i особливо бабами, на всi способи. Дорош, пiдслухуючи розмови мешканцiв, узнав, мiж iншим, що воевода дуже лютував, коли взнав, що трус не дав нiяких наслiдкiв, що оглядали навiть пiдземний хiд, але дверi в ходi були зачиненi.

Хлопець був дуже радий, що нiкому не спало на думку пошукати слiдiв у пiдземному ходi, бо там на вогкiй долiвцi обов’язково мусiли лишитися слiди босих нiг втiкачiв.

Нова думка турбувала хлопця: як дiстати струмент, щоб втiкачi позбулися кайданiв. Вiн двiчi пройшов повз кузнi мiщанина Майбороди, але не можна було й гадати про те, щоб вкрасти струмента серед бiлого дня. Сумний повернувся Дорош додому.

– Тату, – сказав Дорош батьковi, – я чув у городi, що в’язнi втекли в кайданах. Як же вони розкують кайдани?

Батько, як i тодi у клунi, якось чудно глянув на хлопця.

– Без коваля кайданiв не скинеш.

– А хiба нема такого струменту, щоб розпиляти залiзо?

– Чого нема, е… Ось у мене е напилок, так ним можна було б розпиляти кайдани. – Батько пiшов у стайню, помацав пiд стелею на бантинi i взяв звiдтiля напилок та обценьки. – Отаким струмен-том можна хоч якi кайдани розпиляти й розламати.

Дорош узяв струмент, подивився на нього i поклав на лутку над дверима стайнi. Батько непомiтно всмiхнувся.

– Можна буде взяти човна рибу ловити? – спитав Дорош.

– Ну, що ж, бери! – сказав батько, зайшовши до стайнi i ляскаючи по спинi коняку, – а ночувати де будеш?

– У тiтки Хiврi.

– Гаразд.

Дорош, радий, що так усе добре влаштувалося, витяг з-пiд стрiхи вудлища; набив потай вiд матерi торбу харчами i, коли батько пiшов у хату, дiстав напилок та обценьки з лутки i поклав iх у торбу.

Надвечiр хлопець з торбою на боцi, з вудками на одному й веслом на другому плечi, вийшов з города, бо ворота воевода наказав вiдчинити пiсля трусу, i подався до рiчки, де в очеретах прив’язаний був батькiв човен.

Хлопець вивiв човна на середину рiчки i поплив проти течii. За чверть години Дорош побачив велику вербу, що лежала впоперек рiчки. Вода колись пiдмила корiння верб i вона впала в рiчку, загородивши ii майже до середини. Дорош пiдплив до верби, прив’язав човна до вiтки i зглянувся навкруги. На рiчцi не було нiкого.