Шляхом бурхливим

Рiчка шумiла пiд вiтами верби, що лежали на водi, верба стиха хиталася пiд напором течii. Лiс на правому березi рiчки, де сидiв Дорош, шумiв вiд легенького вiтру. Гайвороння крякало коло своiх гнiзд на високих осиках; сонце сiдало й тiнь вiд лiсу лягла вже до другого берега.

Дорош закинув вудки, посидiв трохи; потiм засвистав i прислухався. З лiсу долетiв тихенький крик одуда.

«Запорожець?» – подумав хлопець i засвистiв дужче.

Зовсiм близько вiд нього почувся вiдповiдний свист i легенький брязкiт кайданiв.

– Здоров, хлопче! – почув вiн голос запорожця.

Дорош вийняв з торби обценьки i напилок i полiз по вербi на берег. Вiн боявся, що упустить струмент у рiчку, бо обценьки й напилок були важкi й великi, а гiлки верби i стовбур – дуже слизькi, але щасливо дiстався берега.

– Де ти? – спитав Дорош.

– Тут! – зовсiм близько обiзвався запорожець. – Принiс?

– Принiс.

Поруч запорожця виглядала з-пiд куща скудовчена голова холопа. Тiльки тепер помiтив хлопець, як схуд та зблiд дужий запорожець, а холоп був жовтий, як диня.

– Приньос? – радiсно спитав i холоп. – Ну i мальчiк!

Втiкачi довго вовтузилися з кайданами, хоч кайдани були вже старi й iржавi; але запорожець знав ковальське дiло, бо деякий час працював у сiчовiй кузнi.

Хлопець знову перейшов вербою на човен i перенiс торбу з харчами на берег. Глек розповiв йому, що холоп ледве не потоп, коли вони перепливали вночi рiчку, бо кайдани заважали плисти й були досить важкi для москаля, що збезсилiв вiд поганих харчiв та катування.

Глек за волосся ледве витяг його на берег.

А Дорош розповiв iм, як почастував горiлкою Микиту, украв ключi у дячка й одчинив дверi в’язницi. Запорожець довго смiявся, коли почув вiд Дороша, що в городi балакають про те, наче iх звiльнила нечиста сила.

– Ну, iжте, – сказав Дорош, – а я подивлюся, чи нема кого на рiчцi.

Перелiзши на човен i глянувши на вудки, вiн побачив, що одна вудка зовсiм лягла на воду i танцювала, наче хто смикав ii з рiчки; поплавця не було на поверхнi.

Хлопець пiдняв вудлище й витягнув великого коропа. Хвилин за п’ять засмикало другу вудку, i в човнi забився трохи менший од коропа окунь. Згодом хлопець наловив десятка пiвтора коропiв та окунiв i витягнув вудки з води.

Хлопець пiдвiв голову i глянув на другий берег рiчки. Перед ним на горi стояв город. Башти й стiни города червонiли пiд останнiм промiнням сонця.