Шляхом бурхливим

Вiн, не дивлячись пiд ноги коневi, сказав татариновi:

– Гей, ти, бусурмене, пiдкову загубиш!

Татарин не звернув нiякоi уваги на Глековi слова i рушив з мiсця з неприв’язаною пiдковою, i тiльки згодом, помiтивши це, прив’язав ремiнцями свою недоладну пiдкову. Другого разу Глек обiзвав татар свинями, коли вони iли кашу, але нiхто з них навiть не ворухнувся. Це було ризикувате дiло, бо обiзвати татарина свинею в той час, коли власнi руки зв’язанi арканом, – все одно, що скуштувати татарського нагая, а то й шаблюки.

Татари, мабуть, думали, що нiхто з бранцiв не розумiе iхньоi мови, i через це балакали помiж себе, не звертаючи на них уваги. З iхнiх балачок Глек довiдався, що вони йдуть до якогось байрака чи балки недалеко вiд Мурав-ського шляху, де був iхнiй кiш, i що до кошу лишилося не бiльше як одна нiч дороги.

Пiсля наскоку всi татарськi загони з ясиром та награбованим добром мали з’еднатись у цьому мiсцi.

Вже зайнялася зоря, коли татари отаборилися в байрацi. Вони спутали ноги коням i пустили iх пастися, всiх коней було вiсiм.

На чотирьох була зброя та вбрання бранцiв, а iншi чотири були пiд татарами.

Байрак шумiв над головою подорожнiх, струмок дзюрчав, перестрибуючи через камiння. Тут, у байрацi, було затишно, але досить холодно й сиро.

Дорош, Глек та Стрешньов були зв’язанi одним арканом: спереду москаль, потiм Глек, а хлопець був зв’язаний вже кiнцем аркана. У всiх бранцiв руки були скрученi назад, тiльки руки Дороша були зв’язанi спереду. Коли татари годували бранцiв, то по черзi розв’язували iм руки i, нагодувавши, знову скручували назад.

Останнього разу, поiвши кашi, Дорош сам простягнув руки татариновi, i той зв’язав iх, не звернувши уваги на те, що вони у хлопця не ззаду, а спереду. Та й взагалi вони мало звертали уваги на такого малоi хлопця.

Лежати, коли руки перекрученi назад, можна було тiльки на боцi. Бранцi першi часи страждали вiд цього, але потiм призвичаiлися, хоч руки й терпли в них.

Татари повиймали з торб невеличкi килимки i вузькогорлi високi глечики.

Набравши води у глечики, вони змили ноги, руки й обличчя, посiдали на килимки i почали молитися на схiд сонця, прикладаючи до лоба долонi й уклоняючись до землi. Вони кiлька разiв приймалися молитися на день i це завжди лютувало Глека.

– Намаз роблять! – злiсно сказав вiн.

– Попадiсь онi мне, показал би я iм намаз! – пiддержав запорожця Стрешньов.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».