Олмейрова примха

Однак Нiна усвiдомлюе марнiсть батькових сподiвань – ii життевий вибiр означае повернення до того свiту, з якого ii намагалися вилучити. Трагiчним парадоксом залишаеться очевидна схожiсть рис батька i дочки: Нiна, зрештою, мае шанс повторити «Олмейрову примху» – спробу моделювати свое життя за власними стандартами, незважаючи на об’ективнi обставини. Закохана дiвчина наiвно вiрить у свою спроможнiсть перетворити iнший, незнаний нею свiт Дейна, не усвiдомлюе реальних можливостей i тим самим уподiбнюе свою долю батьковiй.

На змiну першiй пейзажнiй панорамi, сповненiй динамiки, приходить iнший образ Самбiру: «м’яка чорна твань, пiд рiвною блискучою поверхнею якоi прихованi лихоманка, гнилизна й зло». Символiчний простiр Самбiру закладае основу того поеднання занепаду й духовного застою, який пiзнiше Конрад вiдтворюватиме на прикладах Конго («Аванпост прогресу»; «Серце пiтьми») та Патюзану («Лорд Джiм»). Це перша спроба Конрада-неоромантика розвiнчати мiф про первiсну природну iдилiю екзотичних краiв, чому вiн придiлятиме увагу й надалi.

Художнiй час роману представлений сугестивно: локальний сюжет розгортаеться упродовж класичних трьох днiв, а ретроспекцii хоч i розмивають бiографiчний час, але не надто порушують його лiнiйнiсть. Саме у численних вiдступах у минуле реалiзуеться аналiтична функцiя Конрадового психологiзму. Композицiйнi прийоми такого типу Девiд Хiгдон класифiкував як «бар’ерний час», через особливу насиченiсть iх драматичними змiнами та напруженим очiкуванням невiдомого.

Поки Олмейр чекае свого компаньйона Дейна, перед читачем умотивовано вимальовуеться перспектива його остаточноi поразки, адже рiшення Нiни втекти з Дейном остаточно позбавляе протагонiста морального стимулу до життя.

Образ автора в першому творi Конрада близький до традицiйного всезнаючого оповiдача. Авторський коментар при тому вельми лаконiчний – скупi ремарки достатньо виразно свiдчать про позицiю наратора: вiн далекий вiд морального релятивiзму, керуеться почуттям обов’язку, не мае расових упереджень.

Однак поява в «Олмейровiй примсi» iнших точок зору вже створюе для читача поле вибору власноi позицii.

Оповiдання «Аванпост прогресу» (1896) теж належить до раннього перiоду творчостi автора. В останню декаду ХІХ столiття в усiх европейських лiтературах вiдбувалося вiдродження мистецького та читацького iнтересу до малих форм прози.