Олмейрова примха

Однак iсторичний час дii, крiм алюзiй на реальнi колiзii так званоi «китайськоi вiйни» 1859— 1860-х рр., мае й iнший вимiр, опосередковано вiдсилаючи до реалiй Першоi свiтовоi вiйни. Актуалiзуеться притаманний Конраду автобiографiчний чинник, на що вказуе посвята американському послу в Австрii Фредерiку Куртланду: «на згадку про визволення розгублених мандрiвникiв, що опинилися пiд владою великого свiтового шторму року 1914». Саме Ф. Куртланд допомiг Конраду, який iз усiею родиною у серпнi 1914 р.

гостював у Польщi, в умовах початку бойових дiй повернутися до Англii. Фiлософсько-iсторичний контекст «Визволення» набагато ширший за подii, пов’язанi з порятунком яхти мiстера Треверса чи визволення принца Гассiма та принцеси Імади. Як сучасник свiтовоi катастрофи, Конрад усвiдомлював, що минула вiйна глибоко вразила колективну пам’ять та iсторичну свiдомiсть, й тому всi механiзми, що пов’язують минуле й теперiшне, потребують переосмислення. Конрад на цей раз не пише спецiальноi передмови до роману, однак авторську точку зору представляе на першiй же сторiнцi, й прочитуються в нiй не лише коментарi до реалiй вiдносин Сходу та Заходу, а уроки недавнього iсторичного минулого. Уводини присвяченi не герою, як годилося б класичному романтичному твору, а середовищу, природному (як i в Британii – це земля i море) та соцiальному, тим заохочуючи читачiв до подальшого зiставлення iсторичних катаклiзмiв у Європi та на островах Малайського архiпелагу. Конрад створюе тут власне другу посвяту: народу островiв, який упродовж довгих лiт мужньо боровся за свою свободу з чотирма нацiями – iспанцями, португальцями, голландцями та англiйцями, зазнав неминучоi поразки, однак «зберiг любов до волi, вiдданiсть своiм ватажкам, послiдовнiсть у приязнi та ненавистi, зокрема й до тих, хто силою меча та кропила вiдняв у них землю та воду». У таких же романтичних параметрах автор характеризуватиме Тома Лiнгарда – «смiливого мандрiвника, вiдданого своiм пориванням, людину високого розуму й чистого серця…», якому належить здiйснити типовий для конрадiвського персонажа екзистенцiйний вибiр.

Конфлiкт «Визволення» завдячуе сюжетною таемницею випадку – значущому чинниковi неоромантичноi поетики. Випадок увiв у життя капiтана Тома Лiнгарда двох молодих людей iз князiвства Ваджо – брата i сестру, принца i принцесу, яких вiн врятував вiд неминучоi загибелi.