Олмейрова примха

Макассар! Швидка Олмейрова уява випередила дерево в його гаданiй мандрiвцi, а спогади вернулися щось рокiв за двадцять назад, i вiн побачив одягненого в бiле молодого, стрункого, соромливого Олмейра, побачив, як вiн зсiдае з голландського поштового човна на вкритий порохом макассарський берег здобувати щастя-долi у старого Гедiга. Знаменна це була подiя – початок нового життя для нього. Олмейрiв батько, службовець ботанiчного саду в Бiтенцоргу, залюбки пустив сина працювати до такоi фiрми, як у старого Гедiга.

Сам молодий Олмейр теж був не вiд того, щоб залишити нездоровi береги Яви та мiзернi статки батькiвського бунгало, де цiлими днями батько нарiкав на глупоту садiвникiв-тубiльцiв, а мати, з глибини свого фотелю, оплакувала пишноту Амстердама звiдки вона так далеко заiхала, та шкодувала, що втратила свое становище дочки цигарового купця.

Олмейр залишив рiдну оселю з легким серцем та легким гаманцем. Добре розмовляючи англiйською мовою та дужий в арифметицi, готовий був здобути весь свiт, i на мить не припускаючи сумнiвiв, що його не здобуде.

І тепер, через двадцять рокiв, стоячи тут у духотi борнейського вечора з почуттям солодкого суму, Олмейр згадував високi прохолоднi Гедiговi комори з довгими рiвними шерегами скриньок джину та сувоями манчестерськоi мануфактури; величезнi дверi, що вiдчинялися зовсiм нечутно; тьмяне освiтлення, таке приемне пiсля блиску сонцем осяяних вулиць; маленьке огороджене мiсце помiж стосiв краму, де китайцi-клерки, чепурнi, стриманi, з сумними очима, мовчки, шпарко писали помiж гуркоту та гармидеру, що здiймавсь од роботи, коли гуртки робiтникiв котили барила та переносили скриньки, спiваючи монотонноi пiснi, яка кiнчалася безнадiйним зойком.

Зверху, просто величезних дверей, огороджено було бiльше мiсця, добре освiтленого. Гамiр працi приглушувала тут просторiнь, i навколо вставав лише дзенькiт срiбних гульденiв, що iншi, так само стриманi, китайцi рахували й складали купками пiд доглядом мiстера Вiнка, скарбника, духа-охоронця цього мiсця й правоi руки господаревоi.

На цьому освiтленому мiсцi сидiв за своiм столом i Олмейр, недалеко зелених, пофарбованих маленьких дверей, де стояв завжди малаець у червоному поясi та тюрбанi, держачи в руцi маленький мотузок, що звисав зверху, й, наче машина, вправним рухом то попускав його вгору, то смикав униз.