Олмейрова примха

Отже, коли «Блискавка», навантаживши матерiал на нову будiвлю, залишила батавський порт, везучи молодих до незнаного Борнео, не було помiж них того кохання й щастя, яким старий Лiнгард звик вихвалятися перед своiми приятелями на верандах рiзних готелiв. Сам старий морець безумовно був щасливий. Вiн виконав свiй обов’язок щодо дiвчини. «Знаете, я осиротив ii», – не раз сумно говорив вiн, розмовляючи про власнi своi справи з портовими п’яницями, як звик це робити. І вигуки похвали пiдпилоi авди-торii ущерть сповнювали його просту душу почуттям гордощiв i захвату.

«Я зробив усе як слiд», – була друга його увага i, згiдно зi своiми принципами, вiн з гарячковою хапливiстю будував комори та будинок на березi Пантаi-рiчки. Будинок для молодят, комори на крам для величезноi торгiвлi, що мав розпочати Олмейр, тодi як Лiнгард цiлком хотiв присвятити себе якiйсь таемничiй справi, про яку говорив лише натяками, але зрозумiло було, що мовиться про золото та дiаманти десь у глибинi острова. Олмейр теж нетерпеливився. Якби вiн знав, що чекае на нього, то, певне, не дивився б такими жадiбними, повними сподiванки очима на Лiнгардову експедицiю. Вiн стояв, стежачи, поки останнiй човен зник за кривиною рiчки, а тодi повернувсь i глянув на гарненький, наче лялечка, будинок та на величезнi комори, ретельно збудованi цiлою армiею китайських теслiв, на новий причал, бiля якого скупчилися торговельнi човни, й вiдчув пиху, так нiби весь свiт належав йому.

Та свiт треба було ще здобувати i здобувати не так легко, як йому це здавалося.

Незабаром вiн побачив, що не до вподоби йому цей западок, де старий Лiн-гард та власна його, Олмейрова, слаба воля оселили його помiж безчесних iнтриг та лютого змагання за торгiвлю. Рiчку опосiли араби, збудувавши торговельний пост у Самбiрi й, торгуючи, були панами становища та не терпiли конкурентiв. Лiнгардовi не пощастило в першiй його експедицii, й вiн поiхав знов, витративши всi прибутки з Олмейровоi торгiвлi на таемничу свою мандрiвку. Олмейр змагався з труднощами свого становища, не маючи нi приятеля, нi порадника, лише протекцiю старого раджi, попередника Лакамбового, яку той дарував йому заради Лiнгарда. Сам Лакамба жив тодi як приватна особа на рисовiй плантацii за сiм миль униз понад рiчкою, вживаючи весь свiй вплив, щоб допомогти ворогам бiлоi людини, роблячи змови проти старого раджi й Олмейра, якi завжди виразно показували, що йому вiдомi найбiльшi iхнi таемницi.