Олмейрова примха

Хоч найбiльше, певно, його спиняла думка про дочку. Вiн чув тепер частiше про неi з того часу, як Абдула купив пароплав, який рейсував помiж Пантаi i Сiнгапуром, що три мiсяцi. Олмейр почував себе нiби ближче до дочки. Вiн палко бажав побачити ii i мрiяв про подорож до Сiнгапуру та з року в рiк одкладав, усе сподiваючись якоiсь щасливоi перемiни в становищi. Не хотiв зустрiчатися з дочкою з порожнiми руками, не маючи й слова надii на вустах. Не хотiв також брати ii сюди, в дике це оточення, до якого сам себе приневолив.

А також трохи боявся ii. Що вона подумае про нього? Вiн порахував роки. Доросла вже дiвчина. Цивiлiзована дiвчина, молода й повна надiй. А вiн почував себе старим, зневiреним i надто скидався на дике навколишне оточення. Питав себе, яке буде ii майбутне? Не змiг одповiсти на питання i не насмiлювався побачити ii. Але сумував за нею. Так минали роки, а вiн вагався.

Нарештi настав край його ваганню, бо Нiна несподiвано приiхала до Самбiру пароплавом пiд опiкою капiтановою. Олмейр дивився на неi зчудовано i з подивом.

За цi десять рокiв дитина стала жiнкою чорноволосою, смуглявою, високою та вродливою, з величезними сумними очима, в яких властивий малайським жiнкам зляканий вираз пом’якшувався вiдтiнком задуми, що вона одержала в спадщину вiд предкiв-европейцiв. Олмейр з жахом чекав зустрiчi дочки з матiр’ю. Що подумае оця пишна дiвчина в европейському вбраннi про свою матiр, яка ненастанно жуе бетель, сидить карачки в темнiй халупi, нечепурна, напiвгола, сердита? Вiн боявся також якогось вибуху з боку цiеi потвори в жiночiй подобi, хоч до цього часу йому пощастило зберегти бiльш-менш спокiйний настрiй у неi, врятувавши навiть решту незнищених меблiв. Стоячи пiд слiпучим сонячним свiтлом бiля зачинених дверей жiнчиноi халупи та прислухаючися до гомону розмови, вiв думав, що робиться там усерединi. Всiх служниць одразу вислано з хати, й вони стояли бiля паркану, наполовину закривши обличчя з цiкавiстю базiкаючи. На мить забув про все, намагаючись учути уривки розмови, що линули крiзь бамбукову стiнку, аж капiтан пароплава, що йшов з дiвчиною, боячись сонячного удару, взяв Олмейра пiд руку й повiв його в холодок до веранди, де вже стояла скриня Нiни, принесена сюди з пароплава носiями. Коли капiтан Форд узяв до рук шклянку вина та запалив цигарку, Олмейр попросив його розповiсти про причини несподiваного прибуття доччиного. Форд спочатку сказав щось невиразне, але крiпкими словами, про глупоту всього жiноцтва взагалi, а мiсiс Вiнк зокрема.