Олмейрова примха

Молодшi офiцери, змовившись, пiдбили господаря на щирiсть, i, схвильований европейськими iхнiми обличчями та европейською iхньою мовою, Олмейр одкрив свою душу симпатичним чужинцям, не свiдомий того, що, оповiдаючи про численнi своi турботи, лише бавить майбутнiх цих адмiралiв. Вони пили за його здоров’я, зичили йому силу дiамантiв та гори золота, навiть заздрили блискучiй долi, що чекала на нього. Збитий з пантелику такою доброзичливiстю, сердешний сивоволосий мрiйник запросив гостей обдивитись новий його будинок.

Вони пiшли безладною процесiею, плутаючися у високiй травi, а човни вже чекали на них, щоб вертатись назад рiчкою у вечiрнiй прохолодi. У великих порожнiх кiмнатах, де теплий вiтрець, проходячи крiзь порожнi лутки, крутив легенько сухе листя та порох, Олмейр, у бiлому жакетi та кольоровому саронгу, оточений колом блискучих унiформ, стукав ногою об пiдлогу, аби показати, як мiцно ii зроблено, та вихваляв красу й вигоди будинку. Гостi слухали й погоджувалися, дивуючись простотi й дурнуватiй якiйсь самовпевненостi людини, поки Олмейр, виведений з рiвноваги хвилюванням, висловив жаль, що не прибули англiйцi, «що вмiють використовувати багатства краiни», як вiн сказав. Ця щира заява викликала вибух смiху помiж голландських офiцерiв, а тодi вони повернули до човнiв. Та коли, обережно ступаючи по трухлявих дошках Лiнгардового причалу, Олмейр спробував несмiливо закинути кiлька слiв головi комiсii про «потребу захистити голландцiв вiд хитрощiв арабiв, цей дипломат з солоноi води многозначно вiдповiв, що араби кращi вiд голландцiв, якi крадькома продають порох малайцям. Сердешний Олмейр одразу згадав гадючий язик Абдули та урочисту чемнiсть Лакамби, та поки надумався запротестувати, паровий катер рушив зненацька вниз рiчкою разом з низкою човнiв, а вiн лишився стояти на помостi, з роззявленим од гнiву й здивовання ротом. Вiд Самбiру до острiвця на лиманi, де стояв, чекаючи на човни, фрегат, було тридцять миль рiчкою. Мiсяць зiйшов ще до того, як човни проiхали половину цiеi просторiнi. Чорний лiс, що спав безтурботно пiд холодним його промiнням, прокинувся зненацька вiд дзвiнкого смiху в човнах маленькоi флотилii. Там згадували сумне оповiдання Олмейрове. Брутальнi жарти з бiдолахи переходили вiд човна до човна. Те, що не вийшла його дочка, обговорювали зi злим незадоволенням, а недокiнчений будинок для англiйцiв легковажнi морцi цiеi веселоi ночi одноголосно охрестили «Олмейровою примхою».