Олмейрова примха

Думки мiсiс Олмейр пiсля таких сцен верталися, звичайно, до спогадiв дитинства, i монотонною спiвомовкою, не завжди складно, вона оповiдала про славу султана Сулу, велику його пишноту, силу, могутнiсть та вiдвагу; про страх, що кригою сковував серця бiлих, коли вони бачили iхнi прудкi пiратськi прау. І цi муркотливi розказ-ки про дiдову могутнiсть перемiшувалися з пiзнiшими ii спогадами про великий бiй iз кораблем «Бiлого Чорта», а найбiльше про життя ii в Самарангськiм монастирi.

Тут вона звичайно уривала нитку оповiдання й, витягти маленький мiдяний хрест, що завжди носила на шиi, дивилася на нього з забобонним жахом. Цей жах переплутувався з невиразною думкою про якiсь чарiвнi властивостi маленькоi металевоi речi та з ще невиразнiшим, але жахливим уявленням про злих джинiв та про пекельнi муки, що, на ii думку, саме iй на кару вигадала добра мати-настоятелька, якщо вона втратить оцю маленьку рiч.

Отакий був теологiчний багаж мiсiс Олмейр, який вона придбала для тернистого свого життевого шляху.

Правда, вона мала принаймнi за що чiплятися, тим часом як Нiна, виросши пiд протестантським крилом чеснотливоi мiсiс Вiнк, не мала навiть маленького шматочка металу, щоб нагадував iй про минуле вчення. І слухаючи повiсть цiеi дикоi слави, варварських боiв та бучних бенкетiв, iсторiю вiдважних, хоч, може, кривавих учинкiв, коли люди раси ii матерi пiдносились над оранг-бленда, дiвчина почувала якiсь непереможнi чари цього. Вона бачила з невиразним подивом, що тоненька керея цивiлiзованоi моральностi, якою огорнули ii молоду душу тi чеснотливi люди, впала з неi, i вона стояла тремтячи, безпорадна, з самого краю глибокоi, незнаноi безоднi. На велике диво, коли вона була пiд впливом iстоти, що скидалася на вiдьму й доводилася iй матiр’ю, безодня ця не лякала ii. Трапивши в культурне оточення, Нiна, здавалося, забула минуле свое життя, до того часу, коли Лiнгард вихопив ii з рiдноi оселi. Пiсля того вона набула християнського виховання, освiти i звикла до цивiлiзованого життя. На нещастя, ii вихователi не зрозумiли ii вдачi, й виховання скiнчилося сценою приниження та вибухом огиди бiлих людей до мiшаноi кровi. Вона скуштувала всю гiркоту цього й пригадувала виразно, що чеснотлива мiсiс Вiнк гнiвалася не так на молодика з банку, як на невинну причину його захоплення.