Олмейрова примха

Прочитавши з староi Лiнгардовоi записноi книжки уривки деяких iнформацiй, вiн надумав вiдшукати золотi розсипи, такi багатi, що треба лише нахилитися, аби взяти незчисленнi скарби й здiйснити нарештi юнацькi своi мрii. Потребуючи допомоги, мусiв подiлитися своiми вiдомостями з Дейном Ма-рулою i взяти до спiлки Лакамбу, який обiцяв свою допомогу, якщо йому дадуть певну частину скарбiв. Олмейр принiс в офiру свою гордiсть, честь i вiдданiсть урядовi задля неймовiрних труднощiв, якими загрожувала експедицiя, опрiч того, ще й заслiплений блискучими наслiдками, якi дасть ця неприемна, але потрiбна спiлка.

Небезпека була величезна, але Ма-рула мав безоглядну вiдвагу, а люди його скидались у цьому на свого господаря, та й допомога Лакамби забезпечувала успiх. Останнi два тижнi, захоплений лаштуванням до експедицii, Олмейр, немов сновида, тинявся помiж робiтникiв та невiльникiв. Практичнi мiркування, як лагодити човни, перемiшувались у нього з мрiями про нечуванi скарби, i всi невигоди сучасного, пекуче сонце, багнистi нездоровi береги рiчки зникали в блискучому видивi пишного майбутнього для його й Нiни. Вiн ледве чи бачив цими останнiми днями Нiну, хоч образ улюбленоi дочки панував увесь час у нього в уявi. Не звертав уваги й на Дейна, чия постiйна присутнiсть у його оселi зробилася для нього звичайною справою, тепер, коли iх з’еднували спiльнi iнтереси. Зустрiчаючи молодого ватажка, вiн неуважно вiтався з ним i йшов собi далi, певно уникаючи його, прагнучи забути осоружне сучасне за працею, або поринувши у мрii, коли думки залiтають понад верхiвки пальм, линучи на величезних бiлих хмарах на захiд, туди, де рай Європи чекае на майбутнього схiдного мiльйонера. І Марула тепер, коли умову було складено й усi справи обговорено, не шукав товариства бiлоi людини. Але Дейн завжди никав бiля оселi, хоч рiдко лишався довго на березi. Щоденно вiдвiдуючи бiлу людину, малайський ватажок волiв тихенько прослизнути крiзь головний передпокiй дому й вийти до саду позад його, де горiло багаття пiд кухонним накриттям i гойдалися над ним казани з рисом пiд дбайливим доглядом господинi. Обминаючи це накриття з його чорним димом та гомоном нiжних жiночих голосiв, Дейн повертав лiворуч. Тут, край банановоi плантацii, росла купка бананiв та мангових дерев, утворюючи затiнок. Кiлька кущiв зовсiм вiдокремлювали це мiсце вiд усього свiту, й лише коли-не-коли сюди линув гомiн голосiв невiльниць та випадковий вибух реготу.