Американська трагедія. Книга 1

Інодi вiн пробував збунтуватися, а потiм впадав у зацiпенiння. Заглибившись у думки про батькiв, вiн забував про свою зовнiшнiсть, – вiн був i насправдi гарний з обличчя i привертав цим до себе погляди, – i витлумачував не на свою користь зацiкавленi, зневажливi й одночасно знадливi погляди, якi кидали на нього дiвчата зовсiм iншого кола, намагаючись дiзнатися, – подобаються вони йому чи нi, смiливий вiн чи боязкий?

Але ще до того, як Клайд почав хоч щось заробляти, вiн завжди мрiяв: ах, коли б у нього були, як у деяких юнакiв, хороший комiрець, тонка сорочка, гарне взуття, добре пошитий костюм, елегантне пальто! О, гарний одяг, комфортабельне помешкання, годинник, перснi, булавки… скiльки юнакiв франтять усiм цим! Багато хлопчикiв його вiку – вже справжнi дендi! Деякi батьки дарували своiм синам – його однолiткам – автомобiлi в повну власнiсть.

Клайд бачив, як вони, наче мухи, лiтали туди й сюди по головних вулицях Канзас-Сiтi. І з ними були гарненькi дiвчата. А в нього нiчого немае. І нiколи не було.

А свiт такий багатий на можливостi, i стiльки довкола людей, що мають щастя й успiхи. До чого ж йому взятися? Який шлях обрати? Чому навчитися, щоб мати змогу висунутись? Вiн не мiг вiдповiсти. Вiн не знав. А цi дивнi люди – його батьки – самi не були досить знаючими i нiчого не могли йому порадити.

Роздiл III

Одна подiя, гнiтюче вплинувши на всю сiм’ю Грiфiтсiв, посилила й хмурий настрiй Клайда саме тодi, коли вiн намагався зробити якийсь практичний висновок: його сестра Еста ('ii вiн особливо любив, хоч мiж ними й було мало спiльного) втекла вiд батькiв з одним актором, який приiздив на гастролi до мiсцевого театру й мимохiдь захопився нею.

Треба сказати, що Еста, хоч i дiстала суворе моральне виховання й бувала часом сповнена релiгiйного запалу, все-таки була просто безвольною дiвчиною, людиною почуття, яка ще сама не знала, чого хоче. Атмосфера, в якiй жила Еста, була iй глибоко чужа. Подiбно до величезноi бiльшостi людей, що приймають релiгiю тiльки на словах, вона завчила всi догмати вiри ще в ранньому дитинствi, сама того не помiчаючи, а змiст цих щоденно повторюваних слiв i досi залишався для неi незрозумiлий.

Вона не мала самостiйних думок – вiд них ii оберiгали батькiвськi повчання, закон чи «одкровення», що досить добре захищали ii, поки всьому цьому не стали суперечити iншi теорii, iншi положення, зовнiшнi чи навiть внутрiшнi спонукання.