Американська трагедія. Книга 1

Тут були й iншi хлопчики того ж вiку i в такiй самiй формi: вони сидiли на довгому ослонi, поряд з конторкою, iншi стрiлою носилися в усiх напрямах; часом вони повертались до того, що був за конторкою, передавали йому то яку-небудь квитанцiю, то ключ, то рахунок, а потiм знову сiдали на ослiн, чекаючи, очевидно, iншого доручення, i iм нiбито не доводилось довго чекати. Майже безперервно трiскотiв телефон, i юнак за конторкою, вислухавши доручення, дзвонив у маленький дзвiнок, що стояв перед ним, або вимовляв: «Черговий», на що вiдгукався перший вiд краю хлопчик на ослонi.

Викликанi бiгли вiдразу до потрiбних iм сходiв, або до однiеi з вхiдних дверей, чи до лiфтiв, i пiсля цього майже завжди з’являлись, несучи слiдом за приiжджими саквояжi, чемодани, пальта, палицi для гольфа. Іншi хлопчики зникали в глибинi вестибюля i поверталися з пляшками на пiдносах чи з якими-небудь пакетами, якi вони несли до одного з номерiв наверх. Певно, таку роботу довелося б виконувати й Клайдовi, якби йому пощастило i його взяли на службу в цьому готелi.

І все це робилося так жваво, довкола було стiльки руху, що йому дуже заманулося бути таким щасливим i потрапити сюди. Але чи вдасться? І де цей мiстер Скуайрс? Вiн пiдiйшов до юнака за конторкою i спитав:

– Ви не можете сказати, де менi знайти мiстера Скуайрса?

– А ось вiн iде, – вiдповiв юнак, допитливо подивившись на Клайда жвавими сiрими очима.

Клайд подивився в той бiк i побачив, що до них швидко наближаеться франтувата i, без сумнiву, бувала людина рокiв двадцяти дев’яти чи тридцяти.

Вiн був такий стрункий, енергiйний i прекрасно одягнений, i в нього було таке жорстке, колюче обличчя, що Клайд вiдчув не тiльки збентеження, але навiть благоговiйний страх: видно, це була дуже хитра, пiдступна людина, – в нього був такий довгий тонкий нiс, тонкi губи, такий пронизливий погляд i гостре пiдборiддя…

– Щойно вийшла висока сива людина з шотландським пледом, бачили? – спитав вiн свого помiчника, спинившись бiля конторки.

Той кивнув.

– Так от, менi сказали, що це лорд Ландрейль. Вiн приiхав сьогоднi зранку з чотирнадцятьма скринями й чотирма слугами. Тiльки подумати! Поважна персона з Шотландii. А проте, вiн подорожуе пiд вигаданим iменем. Записаний тут як мiстер Блант. Ось якi вони, англiйцi, – бачили? Вмiють показати клас, га?

– Цiлком правильно, мiстер Скуайрс, – з пошаною вiдповiв юнак за конторкою.

Тiльки тепер мiстер Скуайрс оглянувся i кинув побiжний погляд на Клайда.