Американська трагедія. Книга 1

Юнак за конторкою прийшов Клайдовi на допомогу.

– Цей хлопець хоче поговорити з вами, – пояснив вiн.

– Ви хотiли мене бачити? – спитав м-р Скуайрс, повертаючись до Клайда й оглядаючи його зiрким, вивчаючим поглядом; не залишився непомiченим i дешевий костюм хлопчика.

Клайдовi не дуже сподобалася ця людина, але вiн вирiшив справити на неi якнайкраще враження.

– Джентльмен з аптекарського магазина сказав менi… – почав Клайд, – тобто вiн порадив звернутися до вас… може, на мое щастя, вам потрiбний розсильний.

Я працюю помiчником в аптекарському магазинi Клiнкла, на розi Сьомоi i Бруклiн-стрiт, але хочу пiти звiдти, i той джентльмен сказав, що ви можете… тобто вiн думав… може, у вас е вiльна посада…

Клайд був такий збентежений i збитий з пантелику холодним, допитливим поглядом цiеi людини, що ледве мiг перевести подих i насилу ковтав слину.

Вперше в життi вiн подумав, що коли хочеш домогтися успiху, треба викликати прихильнiсть до себе в людей, зробити чи сказати щось таке, що iм сподобалось би. Отже, зважившись, Клайд запобiгливо, вкрадливо всмiхнувся до м-ра Скуайрса й додав:

– Якщо тiльки ви дозволите менi спробувати, я старатимуся з усiх сил.

Людина, яка стояла перед Клайдом, у вiдповiдь тiльки холодно подивилась на нього; але, оскiльки вiн сам був хитрий i вмiв досягати своеi мети рiзними манiвцями, то йому подобався кожен, хто спритний, меткий, умiв розмовляти з людьми.

І, вiдмовившись вiд свого першого бажання заперечуюче похитати головою, вiн зауважив:

– Але ж ви не маете нiякого досвiду в цiй справi?

– Нi, сер, але я швидко навчуся, я дуже старатимуся.

– Ну, гаразд, я подумаю, – сказав начальник розсильних, з сумнiвом чухаючи скроню.

– Зараз менi нiколи. Приходьте в понедiлок надвечiр. Тодi поговоримо.

Вiн повернувся на пiдборах i пiшов.

Клайд, залишившись на самотi i не зовсiм розумiючи, що все це мае означати, розгублено озирався. Невже йому й справдi призначили прийти в понедiлок? Невже можливо, що вiн… Клайд повернувся i вибiг на вулицю. Вiн увесь тремтiв.