Американська трагедія. Книга 1

Потiм м-р Скуайрс пояснив, що в понедiлок, середу, п’ятницю та недiлю Клайд мае працювати вiд шостоi ранку до полудня i потiм, пiсля шестигодинноi перерви, з шостоi вечора до пiвночi; по вiвторках, четвергах i суботах вiн працюватиме тiльки вiд полудня до шостоi; таким чином, у нього будуть вiльнi то друга половина дня, то вечiр; але снiдати й обiдати вiн повинен у своi вiльнi години. Нарештi, разом з iншими хлопцями вiн зобов’язаний пунктуально, у форменому одязi з’являтися на перевiрку, яку м-р Скуайрс робить рiвно за десять хвилин до початку кожноi змiни.

М-р Скуайрс думав ще й про iншi речi, але промовчав про них. Вiн знав: знайдуться люди, якi скажуть за нього. Замiсть того вiн продовжував щось пояснювати i раптом, зовсiм несподiвано для Клайда, який слухав усе це нiби увi снi, спитав:

– Гадаю, що ви можете приступити до роботи зараз?

– Так, сер! Звичайно, сер! – вiдповiв Клайд.

– Прекрасно!

М-р Скуайрс пiдвiвся й вiдчинив дверi.

– Оскар! – покликав вiн найближчого з тих, що сидiли на ослонi, розсильних, i до нього пiдiйшов, поспiшаючи, високий кремезний юнак, одягнений у чистеньку формену курточку.

– Одведiть цю молоду людину – Клайд Грiфiтс, адже так? – на дванадцятий, до гардеробноi, щоб Джебокс добрав для нього формений костюм. Якщо жодний не пiдiйде, нехай припасуе який-небудь на завтра. Але, я думаю, йому буде якраз по мiрцi той, що носив Сiлсбi.

Потiм, звертаючись до свого помiчника, який дивився з-за конторки на Клайда, м-р Скуайрс пояснив:

– Беру його на випробування.

Нехай хтось iз хлопчикiв пiдучить його сьогоднi ввечерi, чи коли вiн там почне. Ідiть, Оскар, – сказав вiн юнаковi, якому доручив Клайда. – Вiн новак у цьому дiлi, але, я думаю, справиться, – додав м-р Скуайрс, знову звертаючись до помiчника, коли Клайд i Оскар пiшли до одного з лiфтiв.

І вiн пiшов сказати, щоб iм’я Клайда внесли до платiжноi вiдомостi.

Тимчасом Клайд, iдучи на буксирi за своiм новим ментором, вислухав ряд таких вiдомостей, якi ще нiколи не досягали його вуха.

– Тут нема чого боятися, навiть якщо нiколи не працював у такому мiсцi, – почав цей юнак.

Як пiзнiше довiдався Клайд, його звали Хегланд, вiн був родом з Джерсi-Сiтi, штат Нью-Джерсi, звiдки й привiз свою екзотичну говiрку i широкi жести. Вiн був високий, кремезний, рудоволосий, весь у веснянках, добродушний i балакучий.

Вони ввiйшли в лiфт з написом: «Для службовцiв».

– Ця штуковина неважка, – продовжував супутник Клайда.