Американська трагедія. Книга 1

В манерах його з’явилося щось рiзке, неспокiйне; коли тiльки вiн не спав i не переодягався, вiн вiдразу ж намагався втекти з дому… Все це разом узяте дуже бентежило i матiр Клайда, i Ейсу. Готель! Готель! Завжди вiн поспiшае до цього готелю, але з його слiв можна тiльки зрозумiти, що йому там дуже подобаеться i що з роботою своею вiн нiбито справляеться. Робота ця далеко приемнiша, нiж морока з содовою водою, i вiн сподiваеться, що зможе заробляти тут бiльше, i дуже швидко, та коли – точно вiн не знае… Проте окрiм цього вiн нiчого не хотiв чи не мiг розповiсти.

Батько й мати Грiфiтси весь час вiдчували, що через iсторiю з Естою iм слiд виiхати з Канзас-Сiтi й оселитися в Денверi. А Клайд упертiше, нiж будь-коли, хотiв залишитися в Канзас-Сi-тi. Вони можуть iхати, але в нього тут хороша робота, i вiн мае намiр триматися за неi. Якщо вони поiдуть, вiн знайде собi кiмнату, i все буде гаразд. Але цей план зовсiм не подобався Грiфiтсам.

А яка величезна змiна сталася в життi Клайда! Того ж першого вечора, рiвно о п’ятiй сорок п’ять, вiн з’явився до м-ра Уi-пла, свого найближчого начальника, i той поставився до нього схвально, – не тiльки за те, що на ньому добре лежав формений костюм, але за його вигляд у цiлому, – i з цiеi хвилини весь свiт для нього зовсiм змiнився.

Клайд i ще сiм юнакiв виструнчились перед м-ром Уiплом у службовому примiщеннi, яке межувало з бюро обслуговування, i начальник оглянув iх; пiсля того, як тiльки годинник продзвонив шiсть разiв, весь загiн промарширував вестибюлем повз головне бюро i великi сходи до конторки м-ра Уiпла i далi, до довгого ослона. Тут усi вiсiм хлопчикiв сiли (Клайд – останнiм у рядi), чекаючи викликiв, готовi кинутися виконувати будь-яке доручення: змiнена команда м-ра Уiпла була вiдведена в примiщення для службовцiв i там вiдпущена. Пост м-ра Уiпла за конторкою на змiну йому посiв м-р Барнс.

Дзень!

Задзвонив дзвоник бiля конторки номерного клерка, i перший хлопчик побiг.

Дзень! – продзвенiло знову, i пiдхопився другий хлопчик.

– Черговий! До центрального входу! – гукнув м-р Барнс, i третiй хлопчик поплив по мармуровiй пiдлозi до дверей i пiдхопив чемодани нового пожильця, чиi бiлi бакенбарди i не по лiтах свiтлий шерстяний костюм навiть недосвiдчене око Клайда помiтило за сто крокiв. Таемниче й священне видiння – чайовi!

– Черговий! – знову гукнув м-р Барнс. – Довiдайся, чого хоче дев’ятсот тринадцятий. Води з льодом, певно.

І четвертий хлопчик зник.