Американська трагедія. Книга 1

Адже вiн нiчого не тямить у цих справах, – каже гулящий бродяга рокiв пiд сорок, один з постiйних вiдвiдувачiв торгового центра, звертаючись до добродушного з обличчя чоловiка, що спинився поруч.

– Еге, я теж так думаю, – погоджуеться той, зацiкавлений оригiнальним обличчям хлопчика. Нiяковiсть i замiшання були помiтнi на цьому обличчi, коли хлопчик пiдводив голову; не важко було зрозумiти, що марно й жорстоко примушувати iстоту з ще неусталеною вдачею, нездатну збагнути психологiчний релiгiйний сенс того, що вiдбуваеться, до участi в подiбних прилюдних виступах, бiльш пiдхожих для людей дозрiлих i вдумливих.

І все ж таки йому доводилось пiдкорятися.

Двое молодших дiтей – дiвчинка й хлопчик – були надто малi, щоб по-справжньому розумiти те, що оточувало iх, i iм було байдуже. А старшiй дiвчинцi бiля органчика, мабуть, навiть подобалась увага глядачiв i iх слова про ii зовнiшнiсть i спiв, бо не тiльки стороннi люди, але навiть батько й мати не раз запевняли, що в неi чудовий, милий голосок, хоч це було не зовсiм вiрно.

Голос був не такий уже хороший, але батьки дiвчинки погано розумiлися на музицi. Дiвчинка була слабенька, худенька, нiчим особливо не вiдзначалася, – в нiй не помiтно було й ознак духовноi сили чи глибини. Недивно, що спiв був для неi единою можливiстю хоч трохи визначитися i звернути на себе увагу.

А батьки вирiшили твердо сприяти, як тiльки можна, духовному очищенню суспiльства, i коли перший псалом був закiнчений, батько почав розводитись про ту радiсть, яка сходить на грiшникiв, що звiльняються вiд тяжких мук совiстi з волi господа, завдячуючи його милосердю й любовi Христовiй.

Клайд, старший хлопчик, i двое молодших дiтей дивилися в землю i лише iнколи поглядали на батька; може бути, спадало iм на думку, що все, про що вiн говорить, i правильно, i важливе, але все ж таки не таке значне й привабливе, як багато iнших речей у життi. Вони вже наслухалися всього цього, i iх юний i палкий розум чекав вiд життя бiльшого, анiж оцi проповiдi на вулицях i в мiсii.

Зрештою, пiсля другого псалма i пiсля невеликоi промови, яку м-с Грiфiтс використала, щоб згадати про керовану ними мiсiю, яка мiстилася на найближчiй вулицi, i про iх служiння Христовим заповiтам, публiка була вщасливлена третiм псалмом i надiлена брошурками про спасенну працю мiсii, а Ейса Грiфiтс, глава сiм’i, зiбрав деякi добровiльнi пожертвування.