Американська трагедія. Книга 1

Органчик закрили, складаний стiлець склали i дали Клайдовi, бiблiю й книжечки псалмiв зiбрала м-с Грiфiтс, i коли органчик був перекинутий на ременi через плече Грiфiтса-старшого, сiм’я рушила в напрямi до мiсii.

Весь цей час Клайд говорив собi, що бiльше вiн не хоче займатися цим, що вiн i його рiднi смiшнi i не схожi на iнших людей; «вуличнi паяци», сказав би вiн, коли б мiг з усiею повнотою висловити свою досаду на вимушену участь у цих виступах; вiн докладе всiх зусиль, щоб не брати бiльше участi в них.

Нащо вони тягають його за собою? Таке життя не для нього. Іншим хлопчикам не доводиться займатися подiбними речами. Бiльш рiшуче, нiж будь-коли, вiн думав про бунт, який допомiг би йому позбутися всього цього.

Нехай старша сестра ходить по вулицях з органом, – iй це подобаеться. Молодша сестричка й братик надто малi, iм однаково. Але вiн…

– Здаеться, сьогоднi ввечерi публiка була уважнiша, нiж завжди, – зауважив Грiфiтс, iдучи поряд з дружиною.

Чарiвнiсть лiтнього вечора вплинула на нього заспокоююче i примусила витлумачити в хороший бiк звичайну байдужiсть людей.

– Справдi, в четвер тiльки вiсiмнадцять чоловiк узяли брошури, а сьогоднi двадцять сiм.

– Любов Христа зробить свою справу, – сказав батько, в такiй же мiрi намагаючись пiдбадьорити себе, як i дружину. – Мирськi турботи i втiхи володiють силою-силенною людей, та коли скорбота навiдае iх, декотрi з посiяних нинi зерен проростуть.

– Я певна цього.

Думка ця завжди пiдтримуе мене. Скорбота й тягар грiха зрештою примусять декого зрозумiти, що iхнiй шлях хибний.

Вони завернули у вузьку бiчну вулицю, з якоi вийшли ранiше, i, поминувши кiлька будинкiв, увiйшли в одноповерховий дерев’яний дiм, широкi вхiднi дверi якого були пофарбованi в свiтло-сiрий колiр. Поперек обох вiкон i фiльонок подвiйних дверей було написано: «Врата уповання. Мiсiя дисидентiв. Молитовнi зiбрання по середах i суботах вiд 8 до 10 години вечора.

По недiлях – об 11, 3 i 8 годинi. Дверi вiдкритi для всiх». Пiд цим написом на кожному вiкнi були начертанi слова: «Бог е любов», а ще нижче дрiбнiшими лiтерами: «Скiльки часу ти не писав матерi?».

Маленька група ввiйшла в жовтi непоказнi дверi i зникла.

Роздiл II

Цiлком можна припустити, що в сiм’i, яка так побiжно рекомендована читачевi, повинна бути своя, вiдмiнна вiд iнших, iсторiя; так насправдi й було.