Американська трагедія. Книга 1

– А, цей… – сказала Гортензiя, сердито й зневажливо закопиливши губу, тому що – дивна рiч! – Ретерер був одним з тих, хто нею не дуже цiкавився, i вона це знала. – Вiн надто багато про себе уявляе, – додала вона. – А я знаю багатьох дiвчат, яким вiн не подобаеться.

– Нi, Том гарний, – заступився Клайд, як вiрний друг. – Просто в нього така манера розмовляти. І ви йому подобаетесь.

– Ну, вже нi, – заперечила Гортензiя. – Та я не хочу про нього говорити. Що ви робите сьогоднi о шостiй годинi?

– От так-так! – з прикрiстю вигукнув Клайд.

– Невже ви сьогоднi вiльнi? От шкода! Я думав, ви занятi всi цi вечори. Я сьогоднi працюю.

Вiн зiтхнув, дуже розстроений думкою, що Гортензiя, очевидно, хотiла провести з ним вечiр, а вiн не може скористатися з цього щасливого випадку. Гортензiя з приемнiстю помiтила, що вiн дуже шкодуе.

– Так, я обiцяла зустрiтися з однiею людиною, але менi не хочеться, – сказала вона iз зневажливою гримаскою. – Я повинна зустрiтися з ним, але не пiшла б, якби ви були вiльнi.

Серце Клайдове дуже заколотилося з радостi.

– Ех, коли б менi сьогоднi не працювати! – сказав вiн, дивлячись на неi. – А ви не можете звiльнитися завтра ввечерi? Завтра я вiльний. А зараз я зайшов спитати вас – хочете в недiлю поiхати з нами за мiсто автомобiлем? Один друг Хегланда може дiстати машину «пакард», i в недiлю вдень ми всi вiльнi. Хегланд хоче, щоб я добрав компанiю, i ми поiдемо до Ексельсiор-Спрiнг. Вiн хороший хлопець (це було сказано тому, що Гортензiя нiбито не дуже зацiкавилася цiею iдеею).

Ви його мало знаете, але вiн i справдi хороший. Ну гаразд, я вам розповiм про нього коли-небудь потiм. А от як щодо завтрашнього вечора? Я буду вiльний.

Удаючи, нiби показуе Клайдовi носовi хустки (контролер знову проходив по вiддiлу), Гортензiя думала про те, як прикро, що треба ще ждати двадцять чотири години, перш нiж вона зможе показати йому жакет i взятися до виконання свого хитрого задуму. Одночасно вона дала зрозумiти, що iй дуже важко буде звiльнитися завтра, важче, нiж вiн може собi уявити.

Вона навiть почала прикидатися, що не цiлком певна, чи захоче звiльнитися.

– Удавайте, що вибираете носовi хусточки, – стиха сказала вона Клайдовi, побоюючись, щоб контролер не обiрвав 'iх. – У мене на завтра вже е запрошення. Не знаю, чи зручно вiдмовитися, – продовжувала вона занепокоеним тоном. – Дайте подумати.

Вона прикинулась, що поринула в глибокий роздум.

– Ну, гаразд, здаеться, я це влаштую, – сказала вона нарештi.