Мауглі = Mowgli

І цiеi митi звiвся на заднi лапи i загарчав звiр iншоi породи, присутнiй на Радi Зграi, – Балу, вайлуватий бурий ведмiдь, який навчав вовченят Законовi Джунглiв, вiн блукав, де хотiв, бо споживав самi лише горiхи, мед та корiння.

– Людська дитина? Чом би й нi? – сказав вiн. – Я за дитину. Вона нiкому не зашкодить. Я не вмiю красно говорити, та кажу правду. Нехай малий бiгае у Зграi. Вiзьмемо його вкупi з iншими. Я сам його навчатиму.

– Нам потрiбен iще хтось, – мовив Акела. – Балу свое слово сказав, а вiн учитель наших дiтей.

На коло лягла чорна тiнь. То була пантера Багiра, чорнюща, мов чорнило, але подекуди з цятками, котрi, як в усiх пантер, прозирали на ii шкiрi, наче свiтлий вiзерунок на дорогiй тканинi. Усi в Джунглях знали Багiру, i нiхто б не захотiв ворогувати з нею, бо вона була хитра, як Табакi, хоробра, як дикий буйвол, i люта, як поранений слон. Та голос у неi був солодкий, мов дикий мед, а хутро м’яке, як шовк.

– О Акело, i ти, Вiльний Народе, – замуркотiла вона, – я не маю жодних прав на вашiй нарадi, але в Законi Джунглiв сказано, що коли зайде суперечка за когось iз дитинчат, то життя цього дитинчати можна викупити.

– Справдi так! – завили завжди голоднi молодi вовки. – Послухаймо Багiру! За дитину можна взяти викуп. Так каже Закон.

– Я знаю, що не маю права говорити тут, отож прошу вашого дозволу.

– Говори! – загукали двадцятеро голосiв заразом.

– Не слiд убивати голошкiрого малюка. До того ж, вiн стане вам за чудову iграшку, коли трохи пiдросте. Балу за нього заступився. А я додам до слiв Балу ще й жирного буйвола, щойно впольованого за пiвмилi звiдси, якщо ви приймете людську дитину до Зграi, як то велить Закон. Хiба вже це так обтяжливо?

Тут зчинився галас – десятки голосiв загукали разом:

– Авжеж! Вiн однаково помре пiд час зимових дощiв. Або його спалить сонце. Що нам може вдiяти голе жабеня? Нехай собi бiгае у Зграi.

І потiм пролунав глухий голос Акели:

– Дивiться добре, о Вовки, дивiться добре!

А Мауглi сидiв собi й безжурно бавився камiнцями i навiть не зважав, що вовки по черзi пiдходили та оглядали його. Нарештi усi подалися зi скелi за вбитим буйволом, i лишилися тiльки Акела, Багiра, Балу i сiм’я Жабеняти Мауглi. Шер-Хан усе ще нетямився в кущах – вiн страшенно розлютився, що Мауглi не вiддали йому.