Мауглі = Mowgli

Батько-Вовк чекав, поки його дiти пiдросли i стали на ноги, i ось одноi ночi, коли збиралася Зграя, повiв вовченят, Мауглi i Вовчицю на Скелю Ради. То був гостроверхий пагорб, усипаний великим камiнням, за яким могли б сховатись i сто вовкiв. Акела, здоровезний сiрий вовк-одинак, обраний ватажком Зграi за свою силу та кмiтливiсть, розлiгся на скелi. Унизу сидiло бiльше сорока вовкiв рiзного вiку та мастi – вiд сивих, мов борсуки, старих одчайдухiв, кожен сам-один мiг здолати буйвола, до чорних трирiчних недолiткiв, якi потай гадали, буцiмто й iм це також пiд силу.

Вовк-одинак був iхнiм ватажком уже близько року. Змолоду вiн двiчi потрапляв у вовчу пастку. Якось люди жорстоко побили його i покинули, гадаючи, що вiн мертвий; тож iз людськими звичаями вiн добре був обiзнаний.

На Скелi Ради майже нiхто не розмовляв. Вовченята бавилися посерединi, а довкруж сидiли iхнi батьки. Подеколи хтось iз дорослих вовкiв пiдводився, неквапно ступав до якогось вовченяти, пильно дивився на нього i тихо повертався на свое мiсце.

Часом мати пiдганяла свое вовченя до смуги мiсячного сяйва, щоб його було виднiше. Акела закликав з вершини:

– Ви знаете Закон, ви знаете Закон! Дивiться ж, гей, вовки!

І турботливi матерi поквапливо вiдгукнулись:

– Придивляйтеся добре, гей, вовки!

Нарештi – мати-Вовчиця нашорошилася, бо черга пiдiйшла до них, – батько-Вовк виштовхнув на середину кола Жабеня Мауглi. Гепнувшись додолу, Мауглi засмiявся i почав бавитись камiнцями, що виблискували в мiсячному свiтлi.

Акела жодного разу не пiдвiв голови, що лежала на переднiх лапах, лише час вiд часу скавулiв:

– Дивiться ж, гей, вовки!

За скелею вчулося приглушене гарчання Шер-Хана:

– Дитина моя. Вiддайте ii менi! Нащо Вiльному Народу людське дитя?

Акела навiть вухом не повiв. Вiн лише мовив:

– Дивiться ж, о Вовки! Нащо Вiльному Народу коритися чужiй волi? Дивiться добре!

Вовки загарчали усi заразом, i один з чотирирiчних недоросткiв у вiдповiдь Акелi повторив слова Шер-Хана:

– Нащо Вiльному Народовi здався пiдкидьок?

Закони Джунглiв свiдчать, що коли зчиниться суперечка про те, чи можна прийняти когось до Зграi, то за нього мають заступитись хоча б двое вовкiв, окрiм батька й матерi.

– Хто за цю дитину? – спитав Акела. – Хто з Вiльного Народу прохае слова?

Нiхто не вiдповiв, i мати-Вовчиця приготувалася до бою, який мiг бути для неi останнiм.