Американська трагедія. Книга 2

Бо, крiм платтiв i капелюхiв Роберти, бiлизни, пари червоних шовкових пiдв’язок (вони так i лежали в коробочцi, в якiй були купленi у Браунштейна в Лiкурзi), в чемоданi було ще i туалетне приладдя – рiздвяний подарунок Клайда. І в куточку футляра, в складку сiроi шовковоi пiдкладки була засунута маленька, простенька бiла картка з написом: «Бертi вiд Клайда. Поздоровляю з рiздвом». Але прiзвища не було. А почерк – квапливi карлючки, бо, коли Клайд писав це, вiн поривався зовсiм не до Роберти.

Це вразило Мейсона: як же вбивця не знав, що туалетне приладдя разом з карткою лежить у чемоданi? А якщо знав i не вийняв картки, то чи можливо, щоб цей самий Клайд був убивцею? Чи могла людина, яка задумала вбивство, забути про таку картку, написану ii власною рукою? Що це за дивний зловмисник i вбивця? І тут прокурор подумав: «Чи не варто приховати iснування цiеi картки до дня суду i потiм несподiвано пред’явити ii, якщо злочинець почне заперечувати всяку близькiсть з дiвчиною або не признаеться, що вiн подарував iй туалетне приладдя?».

І вiн узяв картку i засунув собi в кишеню, але спочатку Ерл Ньюком, уважно оглянувши ii, сказав:

– Я не цiлком певен, мiстер Мейсон, але менi здаеться, що це дуже схоже на запис у готелi на Бiг-Бiтернi.

І Мейсон вiдповiв:

– Ну, це ми незабаром встановимо.

Потiм вiн знаком покликав Хейта в сусiдню кiмнату, де нiхто не мiг iх бачити i чути, i сказав:

– Ну, Фред, все точно так, як ви думали.

Вона знае, з ким поiхала дочка (вiн мав на увазi те, що вже говорив Хейту по телефону з Бiльца: що дiстав вiд м-с Олден вiдомостi про гаданого злочинця). Але ви через тисячу рокiв не вiдгадаете, хто це, якщо я вам не скажу.

І вiн пильно подивився на Хейта.

– Без сумнiву, Орвiл. Не маю анi найменшого уявлення.

– А ви знаете фiрму «Грiфiтс i Компанiя» в Лiкурзi?

– Не тi, що роблять комiрцi?

– Так, тi самi.

– Але ж не син?

Очi Фреда Хейта розкрились так широко, як не розкривались уже багато рокiв.

Велика i засмагла рука вхопилась за довгу бороду.

– Нi, не син. Племiнник.

– Племiнник! Семюела Грiфiтса?! Не може бути!

Слiдчий, чоловiк лiтнiй, релiгiйний, строго моральний, зацiкавлений у полiтицi i комерцii, смикав бороду i розгублено дивився на Мейсона.

– Поки що всi обставини вказують на це, Фред. В усякому разi я сьогоднi вночi iду в Лiкург i сподiваюсь, що завтра знатиму бiльше.