Американська трагедія. Книга 2

Якщо не вдасться зайти сюди сьогоднi ввечерi по дорозi вiд Кренстонiв до Гаррiетiв i добути всi газети або хоч би одну, то вiн повинен примудритися потрапити в це «Казино» завтра зрання, до вiд’iзду на Ведмеже озеро. Вiн мусить дiстати газети. Вiн мусить знати, чи говорять що-небудь – i що саме – про потонулу пару i чи почалися розшуки.

По дорозi Клайдовi не вдалося купити газети: iх ще не доставили. І коли вiн прийшов до Гаррiетiв, там теж не було ще жодноi газети. Але через пiвгодини, коли вiн разом з усiма сидiв на верандi i весело розмовляв (хоч думав весь час про те саме), з’явилася Сондра з словами:

– Увага, друзi! Я вам дещо розкажу! Чи то вчора, чи то сьогоднi вранцi на озерi Бiг-Бiтерн перекинувся човен i двое потонули.

Менi це зараз сказала по телефону Бланш Лок, вона сьогоднi в Бухтi Третьоi милi. Вона каже, що дiвчину вже знайшли, а ii супутника ще нi. Вони потонули десь у пiвденнiй частинi озера.

Клайд умить закам’янiв i зблiд. Губи його здавались безкровною смужкою, i очi, спрямованi в одну точку, бачили не те, що було перед ними, а далекий берег Бiг-Бi-терну, високi ялини, темну воду, що зiмкнулась над Робертою.

Значить, ii тiло знайшли. Чи повiрять тепер, як вiн сподiвався, що його тiло теж там, на днi? Але треба слухати! Вiн повинен слухати, хоч у нього паморочиться в головi.

– Сумно! – зауважив Берчард Тейлор, перестаючи бринькати на мандолiнi. – Хто-небудь знайомий?

– Бланш каже, що вона не чула ще подробиць.

– Менi це озеро нiколи не подобалось, – втрутився в розмову Френк Гаррiет.

– Воно занадто вiдлюдне. Минулого лiта ми з батьком i з мiстером Ренделом ловили там рибу, але недовго залишались. Там надто вже сумно.

– Ми були там три тижнi тому. Пам’ятаете, Сондра? – додав Харлей Бегот. – Вам не сподобалось на озерi.

– Так, пам’ятаю, – вiдповiла Сондра. – Дуже вiдлюдне мiсце. Не уявляю собi, кому i навiщо захотiлось туди поiхати.

– Сподiваюсь, що це не хто-небудь iз знайомих, – замислено сказав Берчард. – Це надовго зiпсувало б усi нашi розваги.

Клайд несвiдомо провiв язиком по сухих губах i судорожно ковтнув, бо у нього пересохло в горлi.

– Напевне, у жоднiй сьогоднiшнiй газетi ще нiчого немае про це. Хто-небудь бачив газети? – спитала Вайнет Фент, яка не чула перших слiв Сондри.

– Нiяких газет немае, – зауважив Берчард. – І однаково вони ще нiчого не могли повiдомити. Адже Сондрi щойно сказала про це телефоном Бланш Лок. Вона тепер у тих краях.

– Ах, справдi.