Американська трагедія. Книга 2

– Можна менi попросити вас ще про одне, – тихо i несмiливо сказав Клайд, коли вони рушили (думка про Сондру i про всiх iнших заслiпила i знесилила його.

Сондра! Сондра! Повернутись туди, до них, арештованим убивцею! Щоб його побачили таким Сондра i Бертiна! Нi, нi!). – Ви… ви хочете вiдвести мене назад у табiр?

– Так, сер, хочу. Менi так наказано. Там зараз прокурор i шериф округу Катаракi.

– О, розумiю, розумiю! – iстерично вигукнув Клайд, втративши майже все свое самовладання. – Але ви… ви не могли б… адже я йду зовсiм спокiйно… розумiете, там усi моi друзi, i це буде жахливо!.

. ви не можете провести мене як-небудь повз табiр, не заходячи туди… куди хочете! У мене е особливi причини… тобто… я… о боже! Дуже прошу вас, мiстер Краут… не ведiть мене назад у табiр!

Вiн здався тепер Крауту дуже кволим i майже хлопчиком… тонке обличчя, начебто невинний погляд, хороший костюм i хорошi манери… анiтрохи не схожий на грубого, дикого вбивцю, якого гадав зустрiти Краут. Явно – людина того класу, до якого вiн, Краут, звик ставитися з повагою.

І, зрештою, може виявитися, що у цього юнака е знатна рiдня. З усього, що Краут досi чув, було ясно: цей юнак належить до однiеi з кращих родин Лiкурга. І тому Краут вирiшив бути до певноi мiри чемним.

– Гаразд, молодий чоловiче, – сказав вiн, – я не хочу поводитися з вами занадто суворо. Зрештою, я не шериф i не прокурор, я мушу тiльки арештувати вас. І без мене е люди, якi скажуть, що з вами робити. От ми дiйдемо до них, ви попросите, – може, вони скажуть, що не обов’язково вести вас назад у табiр.

Тiльки от як з вашими речами? Вони, напевно, залишились там?

– Так, але це не мае значення, – квапливо вiдповiв Клайд. – Їх можна буде взяти коли завгодно. Просто я не хотiв би зараз iти туди, якщо тiльки можна…

– Гаразд, ходiмо, – вiдповiв м-р Краут.

І от вони мовчки йдуть серед високих дерев, стовбури яких у сутiнках височать урочисто, немов колони храму, – вони йдуть, як молiльники по нефу собору, i Клайд неспокiйним i втомленим поглядом стежить за багровою смужкою, яка ще просвiчуе за деревами на заходi.

Його обвинувачено у вбивствi! Роберта вмерла! І Сон-дра вмерла – для нього! І Грiфiтси! І дядько! І мати! І тi, в таборi!

Господи, але чому вiн не втiк, коли щось – однаково, що це було, – твердило йому: тiкай?

Роздiл IX

Враження м-ра Мейсона вiд товариства, серед якого бував Клайд, пiдтвердили i доповнили враження, якi виникли у прокурора ранiше в Лiкурзi й Шейронi.