Американська трагедія. Книга 2

Водночас вiн наказав Ерлу Ньюкому i провiдниковi, який привiз Роберту i Клайда на Бiг-Бiтерн, поiхати на станцiю Ган-Лодж i сказати, що залишений там чемодан не можна видавати нiкому, крiм самого Хейта або представника прокурора. Далi вiн уже хотiв дзвонити по телефону в Бiльц, щоб перевiрити, чи проживае в тих мiсцях сiм’я Олден, з дочкою Бертою або Альбертою, але тут (з волi самого провидiння, як йому здалось) його перепинили: двое чоловiкiв i хлопчик – тутешнi мисливцi – в супроводi юрби тих, хто вже знав про трагедiю на озерi, майже вдерлись до нього в кiмнату.

У них е надзвичайноi ваги вiдомостi, заявили вони i, раз у раз перебиваючи i поправляючи одне одного, розповiли, що в той день, коли потонула Роберта, годинi о п’ятiй вечора вони вийшли з Бухти Третьоi милi (близько дванадцяти миль на пiвдень вiд Бiг-Бiтерну), маючи полювати поблизу цього озера i ловити тут рибу. І от, одноголосно посвiдчили вони, того ж вечора перед дев’ятою годиною, коли вони пiдходили до пiвденного берега Бiг-Бiтерну, – може, милi за три до нього, – вони зустрiли молодого чоловiка i вирiшили, що це турист, який iде з готелю Бiг-Бiтерн у селище Бухти Третьоi милi. Вiн був дуже добре, чепурно вдягнений, зовсiм не так, як мiсцевi жителi. На головi його був солом’яний капелюх, в руках чемодан, i iх тодi здивувало, чому вiн iде пiшки, та ще в такий незвичайний час: адже вранцi вiн мiг би поiздом доiхати до Бухти Третьоi милi за одну годину. І потiм чому, побачивши iх, вiн так злякався? Вони казали, що, зустрiвшись з ними в лiсi, вiн кинувся вбiк, злякавшись, бiльше того – жахнувшись, неначе хотiв тiкати. Правда, гнiт у лiхтарi, що його нiс один з них, був прикручений, бо свiтив мiсяць, i йшли вони дуже тихо, як люди, що звикли вистежувати всякого лiсного звiра. Але ж цi мiсця зовсiм безпечнi, тут можна зустрiти тiльки таких же чесних громадян, як оце вони, i нiчого було молодому чоловiковi кидатись убiк, немов вiн хотiв сховатися в кущах. А втiм, коли Бад Брюнiнг, хлопчак, який нiс лiхтар, збiльшив у ньому вогонь, прохожий нiби отямився, вiдповiв на iх привiтання i спитав, чи далеко до Бухти Третьоi милi. Вони вiдказали, що приблизно сiм миль, i прохожий пiшов далi, а вони рушили своею дорогою, розмовляючи про чудну зустрiч.