Американська трагедія. Книга 2

І тепер, коли прикмети цього молодого чоловiка точно збiгалися з тим, як його описував провiдник, що вiз Клай-да з станцii Ган-Лодж, i власники готелiв на Бiг-Бiтернi i на озерi Грасс, стало зовсiм ясно, що це той самий чоловiк, який поiхав на човнi з невiдомою утопленицею.

Ерл Ньюком зразу ж попросив у свого начальника дозволу спитати по телефону у хазяiна единого готелю в Бухтi Третьоi милi, чи там не зупинявся таемничий незнайомець. Виявилось, що нi. Очевидно, нiхто, крiм цих трьох мисливцiв, нiде його не бачив.

Вiн немов розтанув у повiтрi, хоч увечерi того ж дня було встановлено, що молодого чоловiка схожоi зовнiшностi, з чемоданом у руцi, але не в солом’яному капелюсi, а в кепцi, на другий ранок пiсля зустрiчi в лiсi бачили в Шейронi: вiн сiв на маленький озерний пароплав «Лебiдь», що курсуе мiж Бухтою Третьоi милi i Шейроном. Але далi його слiд було загублено. Нiхто в Шейронi досi не мiг пригадати, приiхав чи виiхав такий чоловiк. Навiть сам капiтан – це вiн пiзнiше засвiдчив – не помiтив, як висадився цей пасажир: на пароплавi в той день було п’ятнадцять пасажирiв, i капiтан не мiг як слiд пригадати жодного з них.

Однак усi жителi Бiг-Бiтерну поступово прийшли до твердого переконання, що, хто б не був цей суб’ект, вiн – запеклий, холоднокровний лиходiй! І всi з подвоеною, потроеною силою бажали, щоб вiн був спiйманий i арештований. Негiдник! Убивця! І негайно скрiзь з вуст до вуст, телефоном, телеграфом, аж до мiсцевих газет, як-от «Аргус» i «Тайме Юнiон» в Олбенi або «Стар» у Лiкурзi, поширилась звiстка про хвилюючу трагедiю на озерi; при цьому натякали, що тут, можливо, криеться страшний злочин.

Роздiл III

Виконавши свiй службовий обов’язок i повертаючись додому, слiдчий Хейт обдумував, що робити тепер. Як мае вiн дiяти далi в цiй сумнiй справi? Перед вiд’iздом вiн ще раз пiшов глянути на Роберту i був глибоко, щиро схвильований: вона здавалась такою юною, невинною i гарненькою. Вологi важкi складки простенького синього плаття iз саржi облягали ii тiло; маленькi руки були складенi на грудях, золотисто-каштанове волосся, ще не просохле пiсля двадцяти чотирьох годин перебування у водi, чимсь наводило на думку про колишню жвавiсть i палкiсть, – i все це, здавалось, говорило про лагiдну чарiвнiсть, безмежно далеку вiд злочину.

Але в цiй, безсумнiвно дуже печальнiй справi, була i ще одна сторона, яка стосуеться особисто його, слiдчого.