І це все, що я хотіла сказати про кохання

Створений мною мiф про лютого трударя-самодура працював надiйним щитом вiд зазiхань Сергiйка на весь мiй вiльний час. Адже я все ж таки кiшка, яка iнодi любить побути на самотi або у компанii подруг. А з Костем у нас стосунки склалися ще в iнститутi, чисто дружнi – вiн прекрасний сiм’янин, i в нього росте трое чудесних хлопчикiв. Дружина, хоч i домогосподарка з породи квочок, але жiнка гарна. На свята вона створюе такi кулiнарнi шедеври, що пальчики оближеш! Кость у таких випадках, щоб ми не вмирали вiд заздростi, говорить:

– Ви вважаете, я таке iм щодня? Помиляетеся! Мене годують несмачною й корисною iжею, i моiх синiв так само!

Кость щiльнiше зачинив дверi – у його секретарки гарний, ледь не абсолютний музичний слух та довгий язик – i простягнув менi фiлiжанку кави.

– Що трапилося? Ти засмучена?

– Нi, я не засмучена, я не знаю, як краще розстатися iз Сергiем. Я в ньому розчарувалася…

– Що ж вiн, негiдний, наробив? Висiкти його мало! – Кость почав жартувати.

– Навiщо бити? Краще кинути й забути, як страшний сон.

Я втомилася його постiйно лiпити, виховувати. Вiн залишаеться дрiмучим. Чи варто витрачати свiй час, свое життя на стосунки без майбутнього?

– Твiй максималiзм зiграе з тобою поганий жарт – залишишся в результатi старою буркотухою, самотньою буркотухою! Лiзо, таких чоловiкiв, що ти собi нафантазувала, у природi не iснуе. Сергiй – нормальний мужик, коригуванню пiддаеться, обстругаеш потихеньку, i все владнаеться. Мене ж жiнка обстругала, обпатрала, пам’ятаеш, яким я орлом був? – жартуе, втiшае…

– Менi iнодi здаеться, що нас нiчого не об’еднуе, майже нiчого спiльного.

Ми любимо рiзнi книги, рiзнi фiльми, рiзних людей, хiба що вiдпочивати любимо однаково, ледарюючи й грiючись на пiсочку бiля моря. Костю, що менi робити?

– Вiзьми тиждень вiдпустки, я його тобi оплачу, i поiдь куди-небудь вiдпочити.

– У груднi? Костю, незабаром Рiздво, от i полiнуюся.

– Рiздво – то свято, який там вiдпочинок, а тобi треба отямитися, не ображайся – отямитися, подумати, набратися нових вражень.

Я ще минулого тижня помiтив, що вигляд у тебе поганенький, але делiкатнiсть не дозволяла втручатися. А сьогоднi цi чорнi кола бiля очей змусили про етикет забути.

Я пiдiйшла до дзеркала й стала себе розглядати. Кость фарби не згущував: на мене дивилась нещасна сорокалiтня жiночка. Мимовiльнi сльози навернулися на очi.

– Я вчора промочила ноги…

– Лiзо, це не ноги, це дещо серйознiше.