І це все, що я хотіла сказати про кохання

Гюнтер знехотя взяв важку ложку, незрячим поглядом оглянувши кiмнатку: плиту з начищеним до блиску казаном, дерев’яний стiл, вiдмитий милом i вискоблений ножем до блиску, широке дерев’яне лiжко з купою старих ковдр i подушок зi штопаною-перештопаною бiлизною – у всьому прихована чистотою вбогiсть, i нiякоi надii попереду.

Подружжя мовчки iло печеню. Гертруду розпирало вiд цiкавостi, але вона стримувалася, Гюнтер не любить питань, розсердиться й нiчого не розповiсть, уже такий у ii чоловiка характер.

Лежачи в лiжку й загасивши свiчку, вiн нарештi за- говорив:

– Стара вiдьма теж виявилася кволою, чула б ти, як вона кричала, коли iй взули «iспанський чобiток», почала нас проклинати: так, вiдьма здогадалася, що це ми iх викрили, а потiм вивергнула прокльони й на кюре, – чоловiк знову надовго змовк.

Гертруда майже задрiмала, коли знову зазвучав приглушений голос:

– Молода вiдьма стала ii вмовляти: мамо, не треба, пан кюре нi при чому, – але краще б цього не говорила: кюре так розсердився! Адже вона образила Божого слугу! – чоловiк уникав називати сусiдiв на iмена, немов зайвий раз переконуючи себе щодо iхньоi причетностi до чорноi магii.

 – Стара вiдьма виявилася дуже впертою, померла не покаявшись. Але довше всiх нас намучила молода вiдьма. Уявляеш, вона терпiла всi тортури, щось шепочучи собi пiд нiс. Ми прислухалися: вона посмiла читати молитви – небачене блюзнiрство! Пан кюре сказав, що не очiкував такого пiдлого лицемiрства вiд цiеi зiпсованоi особи. Спочатку вiн дуже ласкаво просив ii покаятися, але та лила брехливi сльози й зухвало вiдповiдала, що iй нема у чому каятися. Пан кюре ii вiдразу викрив:

– Так тобi нема у чому каятися? – урочисто проговорив вiн. – Тiльки Господь безгрiшний. Навiть у мене – слуги Божого – е грiхи, а тобi нема в чому каятись? Зараз ми тобi освiжимо пам’ять, – i наказав забивати вiдьмi голки пiд нiгтi. Вона верещала вiд болю, як порося пiд ножем м’ясника. Їй дали трохи вiдпочити, вона пiдняла мокре вiд поту обличчя й уп’ялася в мене.

– Сусiде, – прохрипiла вона, – за що ти обмовив нас? Ми ж завжди допомагали вам чим могли! Навiщо ти продав душу дияволовi? Через яку користь ти створив це зло? Господи, дай менi сил вибачити цих людей!

Кюре невдоволено похитав головою, i допит продовжили. Вона упиралася до самого вечора: нi вода, якою ii накачували, нi розпечене залiзо, нi вирванi нiгтi не змусили ii зiзнатися. Менi нiколи не було так страшно, як сьогоднi.