І це все, що я хотіла сказати про кохання

На якi смертнi муки воно приречене, адже знеболювання йому не зробили! А на ранок у свiтлiй чистiй палатi прокинеться жiнка з порожнiм лоном, зi знiвеченою назавжди душею. Ця жiнка вже нiколи не стане колишньою, тiнь смертi буде витати за нею до кiнця життя.

– А ти, виявляеться, дуже жорстока, Лiзо… Я й не знала, що ти можеш так ударити.

– Жанно, хiба це я збираюся зробити аборт? І хто з нас двох жорстокий?

У залi на пiдлогу плюхнулися двi босi стопи й шурхнули швидкi кроки.

Дiвчина присiла навпочiпки бiля моеi подушки й злякано зашепотiла:

– Як ти здогадалася? Це якась мiстика, так?

– Нiякоi мiстики. Я тебе наскрiзь бачу. І дуже жалкую, що не можу нiчим допомогти. Іди спати, а то менi тiльки не вистачало проспати на поiзд.

Бiдолашна безшумно повернулася до зали, заскрипiла диваном, а в менi заскребли кiшки в якомусь неiснуючому мiстичному мiсцi.

6

Менi теж не спалося.

Господи! Ну яке менi дiло до Жанки i ii ще не народженоi дитини? Чому при однiй думцi про небезпеку, що нависла дамокловим мечем над цим малям, у мене починаються спазми внизу живота? І тодi послужлива пам’ять дiстае з далеких вiдсiкiв мозку те, що я прагну забути, прагну викреслити зi свого життя, немов цього нiколи й не було, а якщо й було, то не зi мною.

І не можу…

Менi й у голову б не прийшло бути вiдвертою з Жанною. Хiба я можу зiзнатися, що була такою ж недосвiдченою наiвною дитиною, i перше свiтле почуття захопило мене в рожевий полон? В Олексiя я закохалася не по вуха, а набагато вище вух, i втратила елементарну здатнiсть розумiти й спостерiгати.

Тодi я жадала тiльки одного: бачити його, бути з ним, любити його!

У запалi любовного сп’янiння я пропустила той момент, коли нашi стосунки, що стали надто близькими, почали його обтяжувати. Все, що б я не сказала, що б не зробила, як би не подивилася – його почало дратувати. Сталося неймовiрне: я йому наскучила.

За iнерцiею вiн iнодi зустрiчався зi мною, але навiть у вихiднi у нього з’являлися термiновi справи, вiн перестав менi телефонувати, а моi дзвiнки iгнорував, не брав слухавку, вiдбивав дзоник… А я, божевiльна, ненормальна, причинна, дурна, забувши про гiднiсть, усе намагалася до нього додзвонитися…

Якщо ми куди-небудь зрiдка вибиралися, що траплялося все рiдше й рiдше, то вiн намагався йти окремо вiд мене, попереду.