На нашем сайте вы можете читать онлайн «І це все, що я хотіла сказати про кохання». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
І це все, що я хотіла сказати про кохання

Автор
Дата выхода
01 октября 2019
Краткое содержание книги І це все, що я хотіла сказати про кохання, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению І це все, що я хотіла сказати про кохання. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Світлана Веренич) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Про що цей роман – про кохання чи про життя? Чи можна взагалі відокремити одне від іншого? Хто візьме на себе таку сміливість?
Ця історія – це міцно переплутані між собою чотири людські долі, чотири життєві драми. Чи може щось допомогти піднятися з безодні відчаю жінкам, які пережили найстрашніше – насильство, що понівечило не тільки їхнє тіло, але й душу?.. Чи може щось втримати зраджену дівчину від жахливого кроку – від аборту?.. Чи може хтось упросити її не вбивати ще ненароджене дитя, зберігти його життя?..
Героїня роману «І це все, що я хотіла сказати про кохання» Ліза занадто рано зіштовхнулася зі злом, але зустрічі з літнім вченим, загадковою письменницею та недолугою на перший погляд перукаркою, які кожен по-своєму протистоять непростим викликам, допомагають їй прийняти рішення, що змінить все в її долі.
Цей роман можна порівняти з рондо, де одна сюжетна лінія-мелодія переплітається з іншою, повторюючись у іншій машкарі. І писалася вона суто для жінок, бо звучить надто по-жіночому, інтимно…
І це все, що я хотіла сказати про кохання читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу І це все, що я хотіла сказати про кохання без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Одного разу ми так i йшли по вулицi: вiн гордо крокував спереду, як циганський барон або ясновельможний пан, а я дрiботiла на височенних пiдборах позаду, вiдставши на кiлька метрiв. Раптово вiн зупинився й обмiнявся рукостисканням з незнайомим менi хлопцем. Я пришкандибала й зупинилася поруч, наче вiддана схiдна дружина, сховалася за його могутньою спиною, але мiй коханий не звернув на мою присутнiсть уваги, немов я – порожне мiсце. А я… тодi я вже звикла до подiбного хамства.
Незнайомець – високий свiтловолосий хлопець з прижмуреними очима, що постiйно смiялися, звернувся до нього, пильно розглядаючи мене:
– Олексо, а ти не хочеш познайомити мене зi своею подружкою? Виявляеться, у вашому мiстi е з бiса гарнi дiвчата.
– Лiзка, – знехотя пробурчав мiй коханець i схопив мене пiд руку. – Ну, нам час iти. Дзвони, коли що. Прощавай!
Цiлих два квартали вiн iшов iз мною пiд руку, поки приятель мiг нас бачити. Йому пiдлестило зауваження сторонньоi людини, але й тiльки.
Грiм серед ясного неба прогримiв, коли в належний природою строк нiчого не вiдбулося. Я з надiею чекала й з жахом перераховувала днi. Чисто. Я опинилася в безвихiдному становищi, але на всi його умовляння позбутися дитини заперечливо хитала головою. Кiлька тижнiв Олексiй не з’являвся, а я ходила, як увi снi. Цвiв бузок, з кожним днем ставало все теплiше, наближалася лiтня сесiя. Я примушувала себе ходити на лекцii й готуватися до iспитiв, зосередитися на навчаннi було майже неможливо, вимагало великого напруження.
А фiгура по-зрадницькому змiнювала форму, i цi природнi змiни все важче було маскувати одягом. На щастя, подружки були настiльки поглиненi своiми проблемами, що нiчого не помiчали.
Наприкiнцi травня, в суботу, на порозi моеi кiмнати раптово з’явився Олекса:
– Ну, ти як тут? – окинув поглядом ледь помiтний животик, усмiхнувся, – Не передумала?
– Не передумала, – я вiдвернулася й присiла на лiжко.
– Ну й добре, – байдуже продовжив вiн, – збирайся. Ми тут з хлопцями пiкнiчок з шашличками влаштовуемо, поiхали, вiдпочинеш. Досить зубрити, встигнеш ще за книгами насидiтися.





