Подув

Подув

Василь Оксенюк

Зiбранi у збiрцi писання, це сучаснi i пробираючi твори про почуття, переживання, вiру i боротьбу головного героя. Суть збiрки, це – вiчне протистояння добра та зла, темного i свiтлого у всесвiтi, оскiльки, вони одне без одного iснувати не можуть, бо завжди на щось е анти щось. Все у свiтi дзеркальне, як з якого боку подивитись, бо все може помiнятись мiсцями, однак, свiтлого завжди мае бути дещо бiльше, незважаючи на те, що тiнi i не було би, якби не iснувало свiтла.

Василь Оксенюк

ПОДУВ

Можливiсть

Так сильно схопив ти за руку,

Тим словом i поглядом крiзь,

Забрав iз собою спокiй,

Та й сон той подiвся кудись.

Не в змозi протистояти,

Висить аромат твiй навколо,

Коли ти почав розмовляти,

Я нiби втратила розум.

Не чую, не чую, нi слова,

Лиш посмiшка i долонi,

Про що там була та мова,

Я не згадаю нiколи.

Та ти не помiтив цього,

В танок запросив по приколу,

А я, мов зацiпенiла,

Не можу ступити й кроку.

Стою собi нерухома,

І ноги свинцем налитi,

А ти все ведеш розмову,

Бо бачиш, не хочу йти я.

Вибачте, кажеш, дякую,

Ввiчливо перепрошуеш,

А я настiльки налякана,

Щоб лише не пiшов ти.

І ти повернувся спиною,

Направився нiби на вихiд,

А я проводжаю поглядом,

Шкода, що не змiг зрозумiти.

А може й так дiйсно треба,

Не знати, що було б далi,

Залишився б статуеткою,

Й не розгулялись фантазii б.

Навiщо ж ти зачекав,

Ми ж так i не познайомились,

Оце я запам'ятала, коли ти услiд гукав,

Продовжуючи розмову.

Пiд руку смiливо взяв,

Та я й не чинила супротиву,

Ти нiби все вiд початку знав,

Що я була вражена током.

Не хтiла, щоб вiдпускав,

Тремтiла, неначе смерека,

Та ти вiд початку знав,

Що там всерединi спека.

Я знала, що ти на мить,

Та все ж, я була щаслива,

Бо вибрала тебе я,

А ти скористався можливiстю.

Якби…

– Ох, i не шкодуючий сьогоднi морозець, подумки, про себе, промовив вiн, швиденько вистрибнувши з власного, чистенького авто, майже на ходу, злегка розтираючи своi червонi, наче свiжозрiзана, яскрава гвоздика, скрученi у трубочки-сопiлки вуха, забiгаючи у переповнену, пузату, немов вагiтна слониха, маршрутку.