Подув

Звичайно, що на день народження до Максима вiн на авто не поiде – вiн же наразi цiлком здоровий та успiшний, чому б не дозволити собi невеличкий розслабон… Брати таксi на три зупинки, це вже точно не в його стилi – просто не вигiдно, з точки зору, поки що не бiзнесмена, однак, молодого пiдприемця… На крайнiй випадок i заночуе, однаково завтра вихiдний…

Ледве протиснувшись, начебто удав помiж щiльно набитих, мов шпроти, пасажирiв-тушок, вiн нарештi добрався до якогось поручня на спинцi крiсла, та з усiеi сили потягнувся до сидiнь… Як же давно вiн катався на цьому, настiльки зближуючому стороннiх людей, ледь звуковому, через небачену швидкiсть, суднi…

Не дарма, сьогоднi ввечерi вiн звернув увагу, що холодне, сиве сонце i теплий, червонощокий мiсяць, одночасно, проглядались крiзь снiжнi, скожi на космiчних чудовиськ, чудернацькi хмаринки… Не часто таке побачиш, хоча й не рiдкiсть, однак, дива все ж у життi iнколи трапляються…

…Ту-дух-ту-дух…,ту-дух-ту-дух…, ту-дух-ту-дух…, ту-дух-ту-дух… Давненько його гарячий мотор так не реагував на звичайний силует дiвочого обличчя… Проте, такого витонченого контуру, написаного наче митцем-океаном, своiми лагiдними руками-хвилями, по пiщаному, сонячному узбережжю, темними, немов непроглядна печера, а то i просто звичайнiсiнька, новенька автошина, фарбами, вiн не зустрiчав взагалi…

…Локони ii волосся, схожого на чорну, заворожуючу мамбу, гiпнотизуюче обволiкували той обрис, що примусив його мiцно вчепитись за поручень, i вже не зрушити з мiсця нi на крок…

…Наче смертоносна тиша поглинула все навколишне, незважаючи на те, що тут все гримiло, стукотiло, трiщало, шумiло, верещало, свистiло, гуркотiло, дьоргало за рукав, кричало: «Передай далi!!!», штовхало, наступало, шепотiло: «Ти, глухий!!!», зачiпало, тягнуло, розкачувало бiдолашну слониху в рiзнi боки, мов човен, подiбний на одиноку трiску у нищiвну, морську бурю…Вперше вiн побоявся втратити те, чого ще й немае…

… Схожий на негатив, утаемничений силует, вже давно перетворився на бiлесеньке полотно братiв Люм'ер, на якому мимоволi почали оживати дивовижнi картинки i жвавi фiгурки, злiпленi зi свiтла та тiнi, наче з розiгрiтого теплими руками дитячого пластилiну, а вiн втратив орiентацiю у просторi, i щоб залишитись у реальностi, ще мiцнiше тримався за поручень, так, що кiсточки його мужньоi руки побiлiли, а по роздутих венах, нiби покручених комбайном iз широченною, ненаситною пащекою, соломинках, шалено бiгла гiрською рiчкою захмелiла i бурляча, мов к