Повернення Казанови. Царство снів

До них пiдiйшов Олiво.

– Бач, як добре я зробив, – озвався вiн, звертаючись до небоги, – привiвши нарештi для тебе в дiм людину, з якою можна вести мудрi бесiди, до яких тебе, вочевидь, привчили твоi професори з Болоньi!

– Навiть серед них, любий дядечку, – вiдповiла Марколiна, – не знайшлося б жодного, хто б вiдважився викликати на прю самого Вольтера!

– Що? Вольтера? Шевалье кинув йому виклик? – скрикнув Олiво, не розумiючи до пуття, про що йдеться.

– Ваша дотепниця-небога, Олiво, каже про памфлет, над яким я саме зараз працюю.

Така собi аматорська потуга на дозвiллi. Колись я був зайнятий пильнiшими справами.

Та Марколiна пустила повз вуха це зауваження.

– Уже стало прохолоднiше. Приемноi вам прогулянки! Бувайте!

Вона кивнула й поквапилася через морiжок до будинку. Казанова ледь стримався, щоб не дивитися iй услiд.

– Панi Амалiя супроводжуватиме нас на прогулянцi? – запитав вiн.

– Нi, любий шевалье! На неi чекае купа домашнiх справ.

До того ж о цiй порi вона навчае наших дiвчаток.

– Яка чудова господиня i турботлива матiр! Вам можна позаздрити, Олiво!

– Так, я й сам кажу собi це щоднини, – зворушено мовив Олiво, i очi йому зволожились.

Казанова й Олiво йшли повз торець будинку. Вiкно Марколiни й далi стояло вiдчинене; у сутiннiй глибинi кiмнати бiло мерехтiли шовковi дiвочi шати. Широкою каштановою алеею чоловiки дiсталися дороги, яка вже цiлком поринула в тiнь; поволi простували вздовж садового муру, потiм звернули праворуч, за кут, де починалися виноградники.

Олiво повiв гостя мiж високими лозами, з яких звисали важкi, темно-синi грона, до вершини пагорба. Звiдти широким вдоволеним жестом показав далеко внизу свiй дiм. У вiкнi вежi Казановi привидiлася жiноча постать.

Сонце хилилося до заходу, але спека ще не спала. По щоках Олiво цабенiв пiт, чоло ж Казанови залишалося бездоганно сухим. Потiм вони поволеньки зiйшли на леваду з соковитими травами.

Вiд одного оливкового дерева до iншого вилися винограднi лози, мiж рядами дерев хвилювалося високе золоте колосся.

– Дари сонця у тисячах тисяч проявiв! – пишномовно прорiк Казанова.

Заохочений похвалою, Олiво ще завзятiше, нiж перед тим, заходився розповiдати, як йому крок за кроком вдалося придбати цей чудовий маеток, як за кiлька урожайних рокiв, коли нечувано вродили ниви й сади, вiн став заможним, навiть багатим.