Повернення Казанови. Царство снів

Олiво негайно пожалiвся жiнцi на жорстокiсть шевалье фон Сенгаля (так господиня назвала Казанову, тож Олiво миттю i собi скористався таким звертанням), бо вiдмовляеться вiд запрошення знову вiднайденого друга смiховинною причиною, нiбито сьогоднi – саме сьогоднi – йому конче потрiбно покинути Мантую. Застиглiсть на обличчi господинi пiдказала йому, що жiнка вперше про це чуе. Казанова ж поквапився запевнити, мовляв, вiд’iзд свiй вигадав, щоб не обтяжувати родину друга несподiваним вiзитом, насправдi ж йому треба, просто необхiдно, найближчими днями завершити одну важливу письменницьку працю, а лiпшого для роботи мiсця за цей чудовий готель, де в його розпорядженнi прохолодна, затишна кiмната, годi собi й уявити.

На що Олiво засипав Казанову велемовними обiцянками, що шевалье фон Сенгаль зробить велику честь його скромному дому, поселившись у нього для викiнчення свого твору. Сiльське усамiтнення пiде, мовляв, йому лише на користь; учених книг та довiдникiв, якщо Казановi такi потрiбнi, теж не бракуватиме, бо його, Олiво, небога, донька покiйного зведеного брата, молода й надзвичайно освiчена попри юний вiк дiвчина, кiлька тижнiв тому переiхала до нього з величезною скринею книжок. А якщо десь надвечiр нагодяться гостi, то пановi шевалье не варто з цього приводу турбуватися, хiба забажае собi пiсля напруженого робочого дня приемно розважитися чи вiдволiктися на маленьку партiю в карти. Щойно почувши про юну небогу, Казанова вiдразу вирiшив поглянути на це створiння зблизька. Усе ще демонструючи вдаване вагання, вiн нарештi пiддався на вмовляння Олiво, водночас пояснивши, що нiяк не може покинути Мантую бiльше, нiж на один-два днi, а ще сердечно попросив свою люб’язну господиню негайно передавати йому гiнцем усi листи, якi надiйдуть за його вiдсутностi й можуть бути надзвичайно важливими. Залагодивши таким чином справу – на превелику втiху Олiво, – Казанова подався до своеi кiмнати, зiбрав речi i вже за чверть години переступив порiг готельноi вiтальнi, де Олiво, чекаючи на нього, запально обговорював з господинею якiсь гешефти. Олiво пiдвiвся, вихилив навстоячки з келиха вино i, по-змовницькому пiдморгнувши, пообiцяв господинi – хай не завтра, i не пiслязавтра – усе ж доставити iй шевалье цiлим та неушкодженим. Казанова, який раптом став неуважним та заклопотаним, так стримано попрощався зi своею милою господинею, що вона – вже бiля дверцят ридвану – прошепотiла йому до вуха аж нiяк не нiжнi напутнi слова.