Ґолем

А потiм повiльно повернувся до свого помешкання. Повiльно, дуже повiльно, як вiн… Вiдчинивши дверi, побачив, що в моiй комiрчинi зовсiм сутiнно. Хiба щойно, коли я виходив, не був бiлий день?

Довго ж я, мабуть, розмiрковував, що й не помiтив, як злетiв час.

Я спробував наслiдувати ходу й мiмiку незнайомця, але не мiг iх собi пригадати…

Та i як я мiг його наслiдувати, коли не мав навiть на що опертися, за що зачепитися, аби уявити, яким вiн був на вигляд.

Усе сталося, однак, iнакше. Зовсiм iнакше, нiж я думав. Моя шкiра, моi м’язи, мое тiло раптом самi згадали, а мозковi не зiзналися. Вони повелися так, як я не мав нi намiру, анi бажання повестися.

Мое тiло нiби й не належало менi!

Досить було ступити кiлька крокiв кiмнатою, як нараз моя хода стала незграбною i чужою, як у людини, яка ось-ось зашпортаеться.

Так, так, так, то була його хода!

Я точно знав: вiн саме такий.

Я мав чуже голене обличчя з випнутими вилицями i косо посадженими очима.

Хоч не мiг себе бачити, я це вiдчував.

Це не мое обличчя! – хотiв я налякано закричати, хотiв обмацати його, але рука не слухалася, усупереч моiй волi полiзла до кишенi й вийняла звiдти книжку.

Точнiсiнько, як вiн це тодi зробив.

І раптом я вже без пальта, без капелюха, сиджу за столом i це – я. Я, я!

Атанасiус Пернат.

Мене телiпало вiд жаху, серце несамовито гупало, ладне розiрватися, я вiдчував: пальцi примари, якi щойно копирсалися у моему мозку, вiдчепилися вiд мене.

Ще досi менi холодило потилицю вiд iхнього дотику.

Тепер я знав, яким був незнайомець. Я б знову мiг вiдчути його в собi – будь-якоi митi, – досить лише захотiти, але уявити його, так якби вiн став вiч-на-вiч зi мною, усе ще був не в змозi. Та й нiколи не зможу…

Це, як негатив, невидима форма, збагнув я, у яку сам маю влiзти, якщо хочу вiдчути у власному «Я» ii сутнiсть i прояв.

У шухлядi мого столу лежала залiзна касетка, саме там я хотiв замкнути книжку i лише тодi, як мине мiй стан душевного нездужання, вийняти звiдти й взятися до реставрацii титульноi лiтери «І».

Я взяв книжку зi столу. А здалося, наче й не торкнувся. Схопив касетку – те саме вiдчуття.