Ґолем

Так, нiби чуття дотику мало навпомацки пробиратися довгим, довгим коридором у глибокiй темрявi, перш нiж дiстанеться моеi свiдомостi; нiби речi, вiддаленi вiд мене величезним часовим промiжком, – роками – i належать минулому, яке я вже давно вiджив!

Голос, який кружляе у пiтьмi в пошуках за мною, щоб мучити мене масним каменем-салом, пролинув повз мене i навiть не помiтив.

Я знаю, вiн – з царства сну. Але те, що я пережив, було реальним життям, тому голос не мiг мене помiтити й надаремно шукае далi, я вiдчуваю.

Прага

Поряд зi мною стояв студент Харусек з пiднятим комiром тонкого, геть зношеного плаща; я чув, як вiд холоду йому цокотять зуби.

Ще застудиться до смертi на перетягах у цiй холоднiй пiдворiтнi, подумав я i запросив його до свого помешкання через дорогу.

Але вiн вiдмовився.

– Дякую вам, майстре Пернат, – пробурмотiв вiн, тремтячи, – на жаль, я маю не так багато часу… поспiшаю до мiста. До того ж ми промокнемо до нитки, щойно виткнемося з-пiд арки.

Дощ заливав дахи й струменiв обличчями будинкiв, мов ряснi сльози.

Вихилившись трохи з-пiд арки, я мiг побачити на четвертому поверсi будинку по той бiк провулку свое вiкно; шибки крiзь дощ здавалися розм’яклими, тьмяними й бугристими, немов риб’ячi пухирi.

Жовта брудна вода потоком пливла вниз провулком, пiд аркою з’юрмилися перехожi, щоб перечекати негоду.

– Онде пливе букетик нареченоi, – раптом озвався Харусек, показуючи на зiв’ялий миртовий жмуток, який проносила повз нас брудна вода.

Хтось позаду голосно засмiявся з тих слiв.

Озирнувшись, я побачив старого, сивого, порядно вдягненого пана з роздутим жаб’ячим обличчям.

Харусек теж зиркнув назад i щось стиха пробурчав.

Вiд старого вiяло чимось вiдразним. Я втратив до нього iнтерес i розглядав вицвiлi будинки, якi скоцюрблено тулилися один до одного, наче роздратованi дощем старi шкапи.

Моторошнi й занехаянi!

Набудованi хаотично, вони скидалися на бур’ян, що, несiяний, повитикався з землi.

До низького жовтого кам’яного муру – единих уцiлiлих решток староi довгоi будiвлi – притулили iх два чи три столiття тому, безладно, не беручи до уваги сусiдньоi забудови. Там кособокий покруч зi змiщеним назад чолом, поряд iнший, стирчить, мов кривий кутнiй зуб.