Кентервільський Привид (збірник)

Оскiльки замок Кентервiль лежить за сiм миль вiд найближчоi залiзничноi станцii Ескот, мiстер Отiс телеграфував, щоб по них прислали екiпаж, i родина вирушила в путь у чудовому гуморi. Був гарний липневий вечiр, iз соснового лiсу долинав густий аромат глицi. Тут i там чулося нiжне туркотiння диких голубiв, i часом у заростях чагарника мигтiло строкате пiр’я фазана. Маленькi бiлки визирали з верховiття придорожнiх букiв, а дикi кролi шарудiли в кущах або ж, задерши бiлi хвости, прудко стрибали геть через порослi мохом пагорки.

Проте, коли екiпаж в’iхав на замкову алею, небо раптом нахмарилося, довкола запанувала дивна тиша, велика зграя крукiв безшумно пролетiла над головами прибульцiв, i не встигли вони увiйти до будинку, як згори впали першi важкi краплини дощу.

На сходах замку iх зустрiла лiтня жiнка в ошатнiй сукнi з чорного шовку, бiлому чепчику i фартушку. Це була мiсiс Амнi, економка, яку мiсiс Отiс на наполегливе прохання ледi Кентервiль лишила на службi.

Вона низько вклонилася кожному по черзi i з трошки дивною старомодною гречнiстю мовила:

– Ласкаво прошу до замку Кентервiль!

Увiйшовши за нею слiдом, вони проминули розкiшний хол, умебльований у тюдорiанському стилi, i опинилися в бiблiотецi – довгiй низькiй кiмнатi з чорними дубовими панелями, в кiнцi якоi було велике вiкно, засклене кольоровими шибками. Стiл уже був накритий для чаювання, i, знявши своi дорожнi плащi, вони сiли пити чай i роздивлятися кiмнату, а мiсiс Амнi iм прислуговувала.

Раптом погляд мiсiс Отiс упав на тьмяну червону пляму на пiдлозi, бiля камiна, i, гадки не маючи про справжню природу цього знаку, вона зауважила мiсiс Амнi:

– Мабуть, тут щось пролилося.

– Так, мадам, – вiдповiла економка приглушеним голосом. – Тут пролилася кров.

– Який жах, – мовила мiсiс Отiс. – Менi не подобаються кривавi плями у вiтальнi. Треба це витерти.

Стара жiнка всмiхнулася i прошепотiла тим самим таемничим тоном:

– Це кров ледi Елеонори де Кентервiль, убитоi на цьому самому мiсцi своiм чоловiком, сером Симоном де Кентервiлем, року тисяча п’ятсот сiмдесят п’ятого.

Сер Симон пережив ii на дев’ять рокiв, а потiм зник за вельми загадкових обставин. Його тiло так i не знайшли, але грiшний дух його блукае замком донинi. Ця кривава пляма завше привертае увагу туристiв. А змити ii неможливо!

– Якi дурницi! – вигукнув Вашингтон Отiс.