Сюньове Сульбакен. Весільний марш

– А правда, що щоночi у вас на Сульбакенi виграють бiсiвськi музики?

– Неправда!

– Ще скажи, нiби нiколи не бачила троля!

– Не бачила.

– Богом присягаеш?

– Фе, не можна такого казати…

– Пусте! Можна, – вiдказав Турбйорн i плюнув крiзь зуби, щоб задемонструвати Сюньове, як вправно вiн умiе це робити.

– Гай, гай, потрапиш за таке до пекла!

– Гадаеш? – у голосi Турбйорна почулося вагання, бо вiн завжди думав, що за такi слова загрожуе йому щонайбiльше прочуханка, але ж батько стояв далеко.

– А хто у вас там, на горi, найсильнiший? – запитав знову, зсунувши шапку набакир.

– Не знаю.

– У нас – батько. Вiн таки дужий, що нам’яв боки Аслаковi. А Аслак, повiр, не зi слабакiв!

– Он як!

– Якось Аслак пiдняв над собою коня.

– Коня?!

– Свята правда! Вiн сам менi розказував.

Тепер уже й Сюньове не мала сумнiвiв, лише поцiкавилася:

– Хто такий Аслак?

– Та один лайдак. Йому так перепало вiд батька, як ще нiкому в свiтi…

– То на вашому хуторi б’ються?

– Бувае iнодi… А у вас хiба нi?

– Нiколи!

– То що ж ви там робите?

– Мама готуе iсти, плете й шие.

Карi теж, але не так вправно, як мама, бо лiнива. Рандi доглядае корiв, батько з братами працюють у полi, бувае, i в хатi пораються…

Як на Турбйорна, то було вичерпне пояснення.

– Щовечора ми читаемо i спiваемо, – вела далi Сюньове. – У недiлю також.

– Всi разом?

– Так.

– Нудно, мабуть…

– Нудно? Мамо, вiн каже… – завела, було, Сюньове, але враз урвала себе на пiвсловi, згадавши, що мати заборонила заважати розмовi дорослих.

 – Я маю цiлу отару овець, – похвалилася дiвчинка.

– Справдi?

– Ага, трое окотяться взимку, а одна, мабуть, приведе вiдразу двох ягнят.

– То ти маеш власних овець?

– Ще й корiв i свиней… А ти хiба нi?

– Нi.

– Приходь до мене, я подарую тобi одне ягня, а воно тобi згодом приведе цiлу купу… – запропонувала Сюньове.

– Як би то було гарно! – мрiйно мовив Турбйорн. Якийсь час дiти помовчали, потiм малий запитав:

– А Інгрiд можеш дати ягня?

– Якiй Інгрiд?

– Ти не знаеш Інгрiд? Маленькоi Інгрiд?

Нi, Сюньове не знала Інгрiд.

– Вона молодша вiд тебе?

– Звiсно, молодша. Десь така, як ти…

– То вiзьми i ii з собою.

– Добре, я залюбки вiзьму з собою сестричку.

– Тобi – ягня, а iй дiстанеться порося.

Турбйорн згодився, що то розумне рiшення. Потiм вони ще трохи погомонiли про спiльних знайомих, хоч таких виявилося небагато. Батьки вже наговорилися, тож треба було рушати додому.