Сюньове Сульбакен. Весільний марш

Вночi Турбйорновi наснився Сульбакен, нiби пасуться на пагорбi лише бiлi ягнята, а маленька бiлява дiвчинка з червоними стрiчками у волоссi гуляе помiж ними.

Турбйорн та Інгрiд уже не могли дочекатися, коли ж iм дозволять туди пiти. Вони стiльки нафантазували ягнят та поросят, що вже собi й раду дати з ними не могли. І нетерпеливилися – чому iх не вiдпускають у гостi.

– Хто казав, що вас там чекають? Лише тому, що маленьке дiвча запросило? – запитувала мама. – Де таке чувано?

– Ага, почекай-но наступноi недiлi, сама побачиш, – буркотiв Турбйорн.

Прийшла недiля.

– Ти такий хвалько, брехун та ще й лайливець, що тобi дозволять до мене прийти, аж як знову станеш чемним, – сповiстила Сюньове Турбйорновi новину пiсля вiдправи.

– Хто так сказав?

– Моя мама.

Інгрiд з нетерпiнням чекала братового повернення з церкви. Вiн переповiв сестричцi та матерi розмову з Сюньове.

– Ось бачиш! – вигукнула мама.

Інгрiд мовчала. Але вiдтепер обидвi пильнували за кожним його словом, i за лайкою, i за похвальбою.

Якось брат з сестрою навiть почубилися, з’ясовуючи, лайливий чи нi вислiв «пса вартий», а потiм Турбйорн увесь день повторював: «Пса вартий, пса вартий!» Увечерi це почув батько.

– Ось я тобi зараз покажу, хто пса вартий! – крикнув вiн i так вдарив малого, аж той простягнувся на долiвцi.

Турбйорновi стало дуже соромно, що так зганьбився перед сестричкою, але за якийсь час вона сама пiдiйшла до нього й заспокiйливо погладила.

Аж за два мiсяцi дiтям пощастило побувати на Сульбакенi.

Згодом Сюньове прийшла до них на гостину, потiм Інгрiд з Турбйорном провiдали ii знову. Так вони учащали одне до одного в гостi, доки й виросли. Турбйорн та Сюньове змагалися мiж собою у здобуваннi науки – разом ходили до школи. Згодом хлопчик перерiс свою товаришку; парох навiть сам почав навчати здiбного пiдлiтка. Зате Інгрiд наука давалася важко, i вони обое допомагали iй. Інгрiд i Сюньове стали такими нерозлучними, що люди називали iх «курiпочками», обидвi були бiлявками й усюди з’являлися удвох.

Сюньове, бувало, гнiвалася на Турбйорна за його схильнiсть до бiйки, а Інгрiд завжди встрявала помiж, примирювала iх, i вони знову ставали добрими друзями. Та якщо до вух матерi Сюньове доходили чутки про бiйку, йому на тиждень, а то й на два заказано було дорогу до господи на Сульбакенi. Однак нiхто не смiв зiзнатися у цьому Семуновi. «Вiн надто суворо поводиться з хлопцем», – казала його дружина й накладала на всiх обiтницю мовчання.