Сюньове Сульбакен. Весільний марш

Миттю поповзли чутки, невдовзi вже вся долина гудiла про бiйку Турбйорна через Сюньове.

Наступноi недiлi Турбйорн вiдмовився iти до церкви. А ще за день вiн не пiшов на науку до пароха, прикинувшись хворим. Інгрiд пiшла сама.

– Що переказувала Сюньове? – запитав хлопець, коли сестра повернулася.

– Нiчого.

Згодом таки довелося пiти до пароха на заняття, Турбйорновi здавалося, що всi тiльки те й роблять, що витрiщаються на нього та пiдсмiюються. Сюньове прийшла того дня пiзнiше, а потiм довго сидiла в покоях панотця.

Хлопець побоювався прочуханки вiд священика, однак дуже швидко збагнув, що в цiлому селi нiчого не знають про бiйку тiльки двое: парох i його батько. Таке було йому на руку, але ось як порозумiтися з Сюньове, вiн не знав. Уперше йому не хотiлося просити про допомогу в цiй справi сестричку.

Пiсля заняття з катехiзису Сюньове знову зникла в покоях священика. Доки на подвiр’i ще юрмилися учнi, Турбйорн чекав, але всi порозходилися, довелося i йому йти геть. Інгрiд уже давно подалася додому.

Наступного дня Сюньове прийшла на науку першою i гуляла садком з однiею iз доньок пароха та якимсь молодим паничем. Панянка викопувала квiти, давала iх Сюньове, панич допомагав, а Турбйорн стояв з рештою учнiв за плотом i прислухався. Дiвчина так голосно пояснювала, як треба садити квiти, що чутно було кожне слово. Сюньове обiцяла ретельно виконати всi настанови.

– Сама ти не зумiеш, – озвався чужак.

Турбйорн запам’ятав його слова.

Коли Сюньове знову повернулася до гурту, ii оточили ще бiльшою увагою, анiж зазвичай, але вона попростувала до Інгрiд, радо привiталася з нею i повела за собою на луку.

Там вони повсiдалися докупки на траву, завiвши жваву розмову, бо вже давно не випадала iм нагода набалакатися. Турбйорн залишився стояти посеред гурту, милуючись пишними заморськими квiтами Сюньове.

Того дня Сюньове подалася додому разом з усiма.

– Може, я понесу тобi квiти? – запропонував Турбйорн.

– Неси, – ласкаво погодилася дiвчинка, не пiдводячи, однак, на нього очей.

Узяла за руку Інгрiд, i вони рушили попереду.

Бiля самого Сульбакена Сюньове зупинилася, попрощалася з Інгрiд.

– Далi я вже сама понесу квiти, – мовила вона, беручи кошика, якого Турбйорн поставив у траву.

Дорогою до Сульбакена хлопчина мiркував, як би то запропонувати Сюньове свою допомогу – посадити тi квiти з нею удвох, але не зважився й рота розтулити, надто вже квапилася вона додому.