Сюньове Сульбакен. Весільний марш

– А чув про чоловiка, який продався чортовi за пару старих чобiт?

Вiд зачудування хлопцевi мову вiдняло.

– Гадаеш собi, де це було? Ге… Теж на Сульбакенi. Бач, он там, унизу, де потiчок тече… Ой лишенько, поганi справи з твоею християнською наукою, – вiв Аслак далi. – Про Карi Луб’яну Спiдницю теж, мабуть, не чув?

Нi, нiчого такого вiн не чув. Хоч як швидко працював Аслак, рот йому не замикався. Наймит розповiдав i про Карi Луб’яну Спiдницю, i про млинок, що меле сiль на днi морському, i про чорта в дерев’яних шкарбанах, i про троля, якому защемило бороду в пеньку, про сiмох зелених русалок, якi повищипували волосся на ногах у Пера Мисливця, а той спав i нiяк не мiг прокинутися, – усе те вiдбувалося на Сульбакенi.

– Що це, на Бога, дiеться з хлопцем? – стривожилася наступного дня матiр. – Вiд самого свiтання клячить на лавi й не зводить очей з Сульбакена…

– Так, нинi вiн зайнятий, – мовив батько, який собi при недiлi вилежувався вiдпочиваючи.

– Люди кажуть, нiби вiн посватався до Сюньове Сульбакен, – озвався Аслак i додав: – Та люди багато чого базiкають…

Турбйорн не розумiв до пуття, про що мова, однак почервонiв мов буряк.

Коли Аслак покепкував з його нiяковостi, хлопчик зсунувся з лави, взяв до рук катехiзис i заходився читати.

– Ага, втiшайся словом Божим, – хмикнув Аслак, – бо не бачити тобi Сюньове як своiх вух…

Минуло кiлька днiв. Турбйорн, гадаючи, що недiльна розмова вже забулася, стиха, бо трохи бентежився, запитав у матерi:

– Хто така Сюньове Сульбакен?

– Маленька дiвчинка, яка колись стане господинею Сульбакена.

– І вона мае луб’яну спiдницю?

Мама вражено глянула на сина.

– Що це ти вигадав?

Турбйорн вiдчув, що бовкнув дурницю, i замовк.

– Гарнiшоi дитини ще свiт не бачив, – додала матiр. – Такою вродою обдарував ii Господь за нiжну й ласкаву вдачу та за стараннiсть до науки.

Так Турбйорновi вдалося вивiдати дещо про Сюньове Сульбакен.

Одного дня Семун працював у полi з Аслаком, а повернувшись увечерi додому, сказав синовi:

– Щоб я тебе бiльше не бачив з тим наймитом!

А що Турбйорн на його слова й вухом не повiв, за якийсь час додав:

– Побачу тебе з ним ще раз, начувайся!

Вiдтодi хлопчик терся бiля Аслака, коли не бачив батько.

Та якось Семун застав обох за балачкою, дав синовi березовоi кашi й замкнув у хатi. Тепер, щоб поговорити з наймитом, доводилося чекати нагоди, як батька не буде вдома.

Однiеi недiлi – батько саме був у церквi – Турбйорн наробив бешкету.