І-цзін. Книга змін

Воно пiдганяе нас i спонукае до суду, але цей суд не буде для нас корисним, може бути лише осуд. Позиваючись, ми самi на себе накликаемо бiду. Тут краще вiдмовитися вiд суду i хоча б iз пiвдороги повернутися та заховатися у себе вдома; краще повернути навiть незначнi своi володiння, нiж у судi гнатися за чимось бiльшим. Так i в пiзнаннi в аналогiчних умовах бувае краще повернутися до незначного, але цiлком освоеного досвiду, нiж, збившись iз слушного шляху, прагнути до набуття все нових i нових знань, якi залишаються цiлком зовнiшнiми та не придатними до освоення.

Припустившись помилки, необхiдно вiдмовитися вiд того, щоб вимовити остаточне мiркування. Треба повернутися до початковоi точки та виправити помилку, i лише пiсля цього рухатися далi. У текстi це втiлено в такiй порадi: «Сильна риска – на другому мiсцi. Той, хто не здолав себе, [йде на] суд. Нехай вiн повернеться i сховаеться в своiй оселi з трьохсот дворiв. Тодi не буде бiди, [викликаноi ним самим]».

3

Неможливiсть руху зсередини назовнi вже в самiй гексаграмi вказана чiтко: в зовнiшньому домiнуе творча сила, проти якоi не може встояти внутрiшнiй свiт, що опинився в станi небезпеки.

Над останнiм тут чиниться суд. Ця неможливiсть руху вперед у момент кризи (третя позицiя) виступае особливо чiтко, бо ця позицiя – момент переходу вiд внутрiшнього до зовнiшнього. Звiсно, будь-яка вiдмова вiд нових знань, вiд руху вперед, будь-яке стiйке перебування на мiсцi – жахливе, але тут воно лише в змозi привести до щасливого кiнця. Тут людина не може дiяти самостiйно заради нових досягнень. Лише досягнуте у давнину може тут пiдтримати людину. Але справжнiй вождь людства е i найдосконалiшим носiем того, що вже було досягнуте. Тому, iдучи за ним, ще можливо дiяти, однак навiть за таких дiй нiчого не досягти задля себе. Людина тут подiбна на виткi рослини, якi за пiдтримки високого та мiцного дерева можуть пiднятися на велику висоту. Так само i в пiзнаннi: в момент кризи ставлення суб’екта до об’екта суб’ект не в змозi виробити методологiю пiзнання ad hoc i змушений користуватися ранiше виробленою методологiею. (Не варто, однак, випустити з уваги те, що цей постулат е лише окремим випадком i зовсiм не показуе загальних гносеологiчних поглядiв нашоi пам’ятки. Тут маеться на увазi лише конкретна можливiсть, характерна для цiеi ситуацii в процесi пiзнання. – Ю. Щ.) У текстi це зашифровано в такi слова: «Слабка риска – на третьому мiсцi. Годуйся досягнутим у давнину.