Стоїк

І, склавши собi дорогою повну програму дiй, Ковпервуд по приiздi до Нью-Йорка одразу зателефонував Беренiс, у будинок на Парк-авеню, який вiн iй нещодавно подарував. Домовившись про побачення пiзнiше, вiн подзвонив Коулу, потiм до себе в контору, у готель «Незерлендс», де помiж iншим дiзнався, що Бiнгхем уже цiкавився, коли йому можна буде побачити Ковпервуда. І в гарному настроi вiн вiдправився до себе додому. Тепер це була зовсiм не та людина, яким його бачила Ейлiн кiлька мiсяцiв тому.

Коли вiн увiйшов до неi в спальню, вона вiдразу по його ходi, по очах вiдчула, що вiн чимось дуже задоволений i готуе iй приемний сюрприз.

– Ну, як справи, моя люба? – привiтав вiн ii таким приязним тоном, якого вона вже давно вiд нього не чула. – Сподiваюся, ти отримала мою телеграму?

– Так, – спокiйно, але трохи насторожено, вiдповiла Ейлiн. І нишком подивилася на нього з цiкавiстю, бо в ii почуттi до Ковпервуда було стiльки ж любовi, скiльки й обурення.

– О! Читаеш детективнi романи! – жартiвливо зауважив вiн, заглядаючи в книжку на столику бiля ii лiжка й подумки порiвнюючи ii обмеженi iнтереси iз кругозором Беренiс.

– Так! – вiдповiла Ейлiн рiзко. – А по-твоему, менi що читати? Бiблiю? Чи, може, твоi балансовi звiти? Або каталоги живопису?

Вона була обурена й ображена через те, що, займаючись своiми чиказькими проблемами, вiн жодного разу iй не написав.

– Правду кажучи, люба, – продовжував вiн усе так само м’яко й незворушно, – я стiльки разiв збирався написати тобi, але мене замучили до смертi.

Справдi. Крiм того, я знаю, що ти читаеш газети. А вони, здаеться, всi про мене писали. Але я отримав твою телеграму. Дуже люб’язно з твого боку. І менi здавалося, що я вiдповiв. Я добре пам’ятаю, що збирався вiдповiсти.

Вiн говорив про телеграму Ейлiн зi словами пiдтримки, яку вона надiслала йому наступного дня пiсля його скандального провалу з концесiею.

– Гаразд, – сухо перебила Ейлiн.

– Припустимо, ти збирався. Що ще?

Було одинадцять ранку, а вона тiльки взялася за свiй туалет.

Вiн звернув увагу на ii бiлоснiжний мереживний капот – це був ii улюблений колiр, вiн так добре вiдтiняв ii руде волосся, яким вiн колись так захоплювався. Вiн також помiтив, що вона густо напудрена. І зi смутком подумав, що тепер без цього вже не обiйтися, i певно iй самiй вiд цього ще бiльш смутно. Час! Час! Час! Його невпинна руйнiвна робота.