Білий Зуб = White Fang

Потiм, плазуючи на животi, весь нашорошившись, до неi приеднався й Одноокий. Кожна шерстина в нього дихала пiдозрою. Вони стали один бiля одного, продовжуючи дослухатися, придивлятися, ловлячи кожен звук i запах.

До них долинуло сердите гавкання собак, гортаннi вигуки чоловiкiв, жiноча вересклива лайка i пронизливий жалiбний плач дитини. Зi своеi галявини вони бачили лише запнутi шкурами житла, полум'я вогнищ, що iх часом затуляли людськi постатi, та дим, який поволi плив у тихому повiтрi. Вовчi нiздрi вбирали мiрiади запахiв iндiанського табору, якi нiчого не казали серцю Одноокого, але до найменшоi дрiбнички були знайомi вовчицi.

Вона була якось дивно збуджена i не могла нанюхатися всмак духом людськоi оселi. А Одноокого ще посiдали сумнiви. Вiн не таiв страху i вже хотiв тiкати. Тодi вовчиця повернулася до нього й заспокiйливо ткнула його мордою в шию. Потiм знову замилувалася табором. Якась жадоба засвiтилася в ii очах, але то вже не був голод.

Вона тремтiла вiд бажання пiдбiгти ближче до вогню, погризтися з собаками, покрутитися пiд ногами в людей.

Коло неi нетерпляче ворухнувся Одноокий, i, враз охоплена знайомою тривогою, вона страшенно захотiла знайти те, чого шукала. Вона повернулась i, на велику радiсть Одноокого, подалась у лiс. Аж поки вони не опинилися пiд надiйним захистом дерев, вiн бiг поперед неi.

Вони, як тiнi, нечутно пересувалися в мiсячному свiтлi, аж поки натрапили на стежку i уткнулися носом у слiди на снiгу. Слiди були зовсiм свiжi.

Одноокий крадькома бiг попереду, а вовчиця за ним. iхнi широкi лапи з товстими подушками лягали на снiг м'яко, мов оксамит. Раптом Одноокий помiтив щось бiле на снiговiй гладiнi, що здавалася ще бiлiшою. У плавнiй ходi Одноокого була прихована швидкiсть, але тепер вiн зовсiм втратив обережнiсть у гонитвi за невиразним бiлим стрибунцем.

Вони бiгли вузькою дорiжкою помiж молоденьких сосон. У кiнцi ii крiзь дерева свiтилася осяяна мiсяцем галявинка. Одноокий швидко наганяв летючу бiлу грудку.

Могутнiми стрибками наближався вiн до мети. Ось вiн уже зовсiм близько. Плигне i вп'еться зубами в здобич. Та ба! Бiла грудка пiдскочила вгору й обернулася в зайця. Вiн скакав i крутився, витинав у повiтрi якийсь химерний танець, а на землю й не думав повертатися.

Пирхнувши з переляку, Одноокий вiдскочив назад, причаiвся на снiгу i грiзно загарчав на незбагненне страхiття. Вовчиця ж спокiйно вийшла наперед, пiдготувалася до стрибка i раптом пiдскочила.